Подорожні щоденники. Вісім зошитів

 – Один день iз життя тодiшнього Парижа: «На бульварах сонячно й гарно, спокiйно прогулюються перехожi, навпроти H?tel de Ville картина змiнюеться, там бунтують комунари, багато жертв, вiйська, ексцеси. На лiвому березi шиплять прусськi гранати. На набережнiй i мостах тихо. Повернiмося до Thе?tre Fran?ais. З вистави «Одруження Фiгаро» виходить публiка. Саме з’являються вечiрнi газети, публiка збираеться гуртами бiля кiоскiв, на Єлисейських Полях граються дiти, цього недiльного дня перехожi з цiкавiстю роздивляються на кавалерiйський ескадрон, що пiд звуки труб скаче мимо.

З листа одного нiмця до матерi: «Tu n’imagines pas comme се Paris est immense, mais les Parisiens sont de gens; ils trompettent toute la journеe». – Два тижнi в Парижi не було гарячоi води. – У кiнцi сiчня облога, що тривала чотири з половиною мiсяцi, завершилася.

Товариськi взаемини мiж старими жiнками в купе. Розповiдi про старих жiнок, що попали пiд колеса автомобiлiв, захиснi засоби в дорозi: нiколи не iсти пiдлив, м’яса уникати, очi тримати заплющеними, але при цьому… доiдати овочi, не вживати твердоi яловичини, просити чоловiкiв перевести iх через вулицю, вишнi – найтяжчi з усiх фруктiв, порятунок староi жiнки.

Сiамське купе на Мiланському вокзалi.

Молоде iталiйське подружжя в потязi на Стрезу змiшалося з iншим подружжям у потязi на Париж. Один чоловiк дозволив лише поцiлувати себе й, визирнувши з вiкна, пiдставив дружининiй щоцi тiльки свое плече. Коли вiн через спеку скинув пiджак й заплющив очi, вона, здавалося, почала розглядати його пильнiше.

Вродливою ii не назвеш, обабiч обличчя спадали тiльки рiденькi кучерики. Зате друга, з вуаллю, одна iз синiх цяток на якiй раз у раз закривала iй око, з трохи короткуватим, здавалося, носом, зморщечки вiд нього до губiв – зморщечки юностi, що пiдкреслюють ii юну жвавiсть. Коли вона опускала обличчя, очi ii пострiлювали туди-сюди, у нас я бачив таке тiльки в людей iз лорнетами.

Намагання французiв, з якими стикаешся, бодай на хвилинку полiпшити твою погану французьку.

Молодий, погано виголений священник i мандрiвний торговець листiвками з краевидами – цей показуе комплекти по десятку, священник дае iм оцiнку. Я, хоч трохи й розморений вiд спеки, розглядаю священника так уважно, що зрештою всiм пiдбором наступаю йому на рясу. «Niente», – кидае вiн, i далi розмовляючи з глибокою задишкою, що ii переривають iталiйськi ахи.