Подорожні щоденники. Вісім зошитів

19 липня 1870 року оголошено вiйну. Падають знаменитостi на кiлька днiв. – Перемiнливий характер самоi книжки, що змальовуе перемiнливий характер Парижа. – Хвала й хула тим самим речам. Спокiй Парижа пiсля поразки – це вияв, з одного боку, французькоi легковажностi, а з другого – здатностi французiв до опору. – 4 вересня, пiсля Седана – Республiка, робiтники й нацiональнi гвардiйцi, стоячи на драбинах, збивають молотками з державних будiвель лiтеру N, вже вiсiм днiв, як проголошено Республiку, а захват такий нестримний, що нiкого не можна зiбрати на фортифiкацiйнi роботи.

 – Нiмцi наближаються. – Паризькi дотепи: Мак-Магона пiд Седаном узяли в полон, Базен здав Метц, нарештi обидвi армii об’едналися. – Наказ руйнувати передмiстя – протягом трьох мiсяцiв жодних повiдомлень. – Нiколи Парижу не хотiлося так iсти, як на початку облоги. Гамбетта пiдняв провiнцiю. Один раз пощастило одержати вiд нього листа. Та замiсть повiдомити певнi термiни, коли все спалахне вогнем, вiн написав тiльки: «Que la rеsistance de Paris faisait l’admiration de l’univers».  – Тьер об’iздить двори. Божевiльнi зборища в клубах. Жiночi сходини в гiмназii в Трiа. «Як жiнкам захищати свою честь вiд ворогiв». За допомогою «doigt de Dieu» чи краще «lе doigt prussique». Іl consiste en une sorte de dе en caoutchouc que les femmes se mettent au doigt. Au bout de ce dе est un petit tube contenant de l’acide prussique». Коли приходить нiмецький солдат, треба подати йому руку й уколоти його чи оббризкати. – Інститут посилае аеростатом до Алжиру вченого, щоб той дослiджував там сонячне затемнення.  – Їли торiшнi каштани, худобу, jardin des plantes. – Було кiлька ресторанiв, де до останнього дня подавали все. – Цей сержант Гоф, який своiми прусськими вбивствами з помсти за батька уславився так, що, коли вiн зник, його почали вважати шпигуном. – Стан армii: окремi форпости пили на брудершафт iз нiмцями. – Луi Блан порiвнюе нiмцiв iз могiканами, якi опанували технiку. – 5 сiчня починаеться артилерiйський обстрiл. Дае небагато. Вийшов наказ: коли пролунае звук гранати, падати на землю. Вуличнi хлопчаки, та й дорослi, ставали бiля калюж i час вiд часу вигукували: «Gare l’obus». – Певний час Париж покладав надiю на генерала Шанзi; вiн зазнавав поразок, як i iншi, i вже й тодi не розумiли причини його слави, й усе ж Париж був вiд нього в такому захватi, що Сарсей, ще коли писав свою книжку, вiдчував якесь невиразне, безпiдставне зачудування генералом.