Повість про Ґендзі. Книга II

Югiрi, син Великого мiнiстра, мимоволi нарiкав: «Чому це я мушу гибiти над науковими трактатами, а не розважатися разом з усiма?»

Коли виконували музику до танцю «Спiв весняного солов’я», згадалося те давне, за часiв iмператора Кiрiцубо, Свято вишневого цвiту. «Чи пощастить менi ще раз побачити щось подiбне?» – зiтхнув колишнiй Імператор, i зворушений Гендзi поринув думками в минуле. Коли замовкла музика, вiн пiднiс колишньому Імператору чашу з вином:

«Спiвають солов’i

Так само, як колись,

В тi давнi днi,

Та ми пiд тiнню вишень

Уже не тi…»

І от що вiдповiв колишнiй Імператор:

«Далеко звiдси до столицi,

Так, що не видно ii стiн

За туманом густим,

Але й тут про весну

Сповiстив соловей…»

Сказанi слова були яскравими й глибоко змiстовними.

Принц Соцi, тепер уже принц Хьобукьо, пiднiсши чашу нинiшньому Імператору, сказав:

«Голоси флейт

Звучать по-давньому,

Як у часи минулi.

І солов’i в цей день

Так само, як колись, спiвають».

Узявши передану чашу, Імператор вимовив з незрiвнянною гiднiстю:

«Якщо спiвають солов’i,

Перелiтаючи помiж гiлками,

І голосом тужливим згадують минуле,

То, видно, зараз цвiт вишневий

Не такий яскравий, як колись».

Оскiльки церемонiя того дня мала скорiше приватний, нiж офiцiйний, характер, то не всi продекламували свого вiрша, а дехто вважав, що не все iз сказаного варто записувати…

Музиканти розмiстилися вiддалiк, i iхньоi музики майже не було чути, а тому Імператор велiв принести струннi iнструменти й роздати гостям.

Принцу Хьобукьо дiсталася бiва, мiнiстру Двору – японське кото, кото «со» поклали перед колишнiм Імператором, а китайське кото, як завжди, вiддали Великому мiнiстру Гендзi. Усiх iх, видатних музикантiв свого часу, якi досконало володiли прийомами гри, слухати того дня було високою насолодою. У церемонii брало участь багато придворних спiвакiв. Вони заспiвали двi народнi пiснi у стилi «сайбара»: спочатку «Благословення», а потiм «Дiву iз Сакура». Невдовзi на небо виплив оповитий легким серпанком мiсяць, на головному островi садиби замерехтiв вогонь, i врештi-решт свято скiнчилося.

Хоча стояла вже пiзня нiч, але при такiй нагодi не вiдвiдати Великоi iмператрицi[27 - Тобто колишньоi нього Кокiден, головноi дружини покiйного iмператора Кiрiцубо й матерi Судзаку, iмператора на спочинку.] було б нечемно, i тому Імператор перед вiд’iздом додому в супроводi Гендзi попрямував до неi. Вона зустрiла iх з неприхованою радiстю.