Повість про Ґендзі. Книга II

«Хоча я низького стану, але родина Великого мiнiстра користуеться моiми дрiбними послугами… І от одного разу, коли я зiтхала: «Що сталося з малою панною?» – господар сказав: «Я також хотiв би ii розшукати, отож якщо дiйдуть до вас якiсь чутки…» – згадала Укон. «Звичайно, Великий мiнiстр – знатна людина, але вже мае дружину високого роду. Мабуть, краще спочатку повiдомити про панночку ii батьковi, мiнiстровi Двору», – порадила годувальниця, i Укон розповiла iй про останнi днi ii панi[52 - Тобто Югао.

].

«Великий мiнiстр так i не мiг забути про свою непоправну втрату. Не раз зiзнавався менi, що дочка була б йому спогадом про покiйну матiр. Власних дiтей у нього небагато, i вiн був готовий взяти ii до себе, оголосивши людям, що це його рiдна дочка, яку недавно розшукав, – вела далi Укон. – Однак у той час я була молода i недосвiдчена, багато що мене стримувало[53 - Очевидно, таемниця загибелi Югао.], тож я так i не посмiла навiдатися до вас. А вашого чоловiка я мигцем побачила, коли, отримавши посаду Дадзай-но сьонi на Цукусi, вiн перед вiд’iздом приходив засвiдчити свою повагу пановi мiнiстру, але поговорити з ним я так i не змогла.

Я сподiвалася, що ви залишили панну в будинку на П’ятiй лiнii, де цвiли квiти «вечiрне лице»… Який жах! Виявляеться, вона мало не стала звичайною провiнцiалкою!» Цiлий день вони згадували про минуле, молилися i читали сутри.

З келii високо в горах було видно натовпи прочан, якi прямували до храму.

Внизу протiкала рiчка Хацусе.

«Якби не прийшла я сюди,

Де ростуть спаренi криптомерii[54 - Натяк на храм Хаседера бiля рiчки Хацусе, у дворi якого росли спаренi криптомерii.],

То чи зустрiла б

Вас на березi

Рiчки староi?..

Видно, недарма я молилася…» – сказала Укон, а дiвчина вiдповiла:

«Скiльки води протекло

В рiчцi Хацусе бистрiй,

Не знаю,

Та от сьогоднi хвиля радостi

Накрила мене з головою».

По ii щоках текли сльози, якi, однак, не зменшували ii чарiвностi.

«Попри вроджену красу життя дiвчини в провiнцii могло завдати iй шкоди так само, як подряпина на перлинi. Тож можна лише уявити, скiльки зусиль годувальниця витратила на те, щоб дiвчина стала такою бездоганною!» – подумки дивувалася Укон. Якщо покiйна мати Югао вражала майже дитячою сором’язливiстю i лагiдною вдачею, то в красi ii дочки було щось горде й незвичайно витончене.