Повість про Ґендзі. Книга II

Всю нiч, не вгаваючи, у храмi правилися служби. А коли розвиднiло, Укон зайшла в келiю знайомого монаха, щоб спокiйно поговорити з годувальницею про панну. Дiвчина, соромлячись змученого вигляду i вбогого дорожнього одягу, все одно вражала незвичайною красою. «Зовсiм випадково я потрапила на службу в один iз найпочеснiших столичних домiв, i хоча бачила багатьох вродливих жiнок, але довгий час вважала, що нiхто з них не може зрiвнятися з дружиною Великого мiнiстра[49 - Тобто Гендзi.]. Та от недавно у неi з’явилася вихованка, яка справдi перевершуе ii красою.

І немае в цьому нiчого дивного, якщо вона дочка такого батька, який нiжно дбае про ii виховання. Однак наша панночка, навiть у цьому скромному вбраннi, не гiрша за неi, що мене дуже тiшить. Пан мiнiстр ще за життя свого батька мав змогу зустрiчатися з жiнками найвищих рангiв, не кажучи вже про простих придворних дам. Так от вiн казав, що серед них справжнiми красунями можна назвати лише двох – покiйну Імператрицю-дружину[50 - Тобто Фудзiцубо. ] i його юну вихованку[51 - Тобто власну дочку вiд панi Акасi.]. Щоправда, менi важко про це судити, бо Імператрицi-дружини я нiколи не бачила, а якою буде юна дочка в майбутньому, зараз можна лише гадати. А тому в моiх очах дружину Великого мiнiстра нема з ким порiвнювати. Здаеться, що й сам вiн такоi думки, просто не хоче говорити про це вголос. Я не раз чула, як вiн жартував: «Для мене надто велика честь, що ви – моя дружина». О, справдi, як подивлюся на цю пару, то здаеться, наче сама молодшаю. «Такоi краси нiде бiльше не зустрiну», – завжди думала я, дивлячись на них, але тепер бачу, що помилялася, адже все в цьому свiтi мае межi, i навiть у найвродливiшоi красунi немае сяйва над головою, а тому я впевнена, що наша панна перевершить багатьох», – сказала Укон, з усмiхом дивлячись на дiвчину, а стара годувальниця, зрадiвши, вiдповiла: «І от таку красу ми могли поховати в провiнцiйнiй глушинi. Я так жалiла ii, та водночас журилася, що кинула рiдний дiм, усе господарство, розлучилася з дiтьми, якi служили менi опорою, i поспiшила сюди, в столицю, яка за цi роки стала менi зовсiм чужою. Допоможiть iй якомога швидше вибитися в люди. Адже той, хто прислуговуе в шляхетних родинах, може мати надiйнi зв’язки. Постарайтеся повiдомити про неi ii батька i домогтися, щоб вiн визнав ii». Засоромившись, дiвчина вiдвернулася.