Повість про Ґендзі. Книга II

], Гендзi так безупинно докучав iй своiми зiзнаннями, що врештi-решт вона, не знаючи, куди подiтися, навiть занедужала. «Мало хто знае всю правду… – думала вона. – І чужi, i близькi люди вважають Великого мiнiстра моiм справжнiм батьком, тож якщо по свiту пошириться чутка про цей випадок, я стану посмiховиськом i знеславлю iм’я свое. Я досi не знаю, чи захоче рiдний батько опiкуватися мною, якщо дiзнаеться про мене, а коли до нього дiйде чутка, що я така легковажна, сподiватися не матиму на що». Так мучила вона себе болiсними роздумами.

Почувши з чужих слiв про вельми прихильне ставлення до них Великого мiнiстра, принц Хьобукьо i удайсьо Хiгекуро стали ще наполегливiше залицятися до Тамакадзури. А Уцюдзьо з дому мiнiстра Двору, що написав колись про «потiк бурхливий», випадково дiзнавшись вiд Мiруко, що паннi дозволено читати його листи, i не знаючи нiчого про родинний зв’язок з нею, з нестямною радiстю посилав iй листи з любовними скаргами i з ранку до вечора блукав поблизу ii покоiв.

Cвiтлячки

Головнi персонажi:

Гендзi, Великий мiнiстр, 36 рокiв

Тамакадзура, панна iз Захiдного флiгеля, 22 роки, дочка Югао i мiнiстра Двору, названа дочка Гендзi

Принц Хьобукьо, Хотару, син iмператора Кiрiцубо, молодший брат Гендзi

Імператриця-дружина, Акiконому, дочка панi Рокудзьо i принца Дзембо, дружина iмператора Рейдзея

Ханацiрусато, панi зi Схiдних покоiв, кохана Гендзi

Югiрi, Цюдзьо, 15 рокiв, син Гендзi та Аоi

Панночка з Весняних покоiв, дочка Гендзi й панi Акасi

Панi Акасi, кохана Гендзi

Касiвагi, Уцюдзьо, 20–21 рiк, син мiнiстра Двору

Мiнiстр Двору, То-но цюдзьо, брат Аоi, першоi дружини Гендзi

Досягнувши такого високого становища Великого мiнiстра, Гендзi мав змогу жити тепер спокiйно, без особливих клопотiв, а жiнки, що були пiд його опiкою, влаштованi вiдповiдно до iхнiх звань i бажань, не знаючи жодних тривог, почувалися задоволенi забезпеченим життя, про яке ранiше могли лише мрiяти.

І лише Тамакадзура, панна iз Захiдного флiгеля, на жаль, несподiвано опинившись у скрутному становищi, не знала, як з нього вийти. Хоча вона не вiдчувала до Гендзi такоi вiдрази, як колись до Тайфу-но гена, але його дивнi таемнi залицяння, якi вона вiдкидала, завдавали iй неймовiрних страждань. Тепер, досягнувши вiку, коли багато чого в життi стае зрозумiлiшим, вона, роздумуючи над своею долею, все частiше шкодувала, що поруч з нею немае матерi.