Повість про Ґендзі. Книга II

Зрозумiвши, наскiльки раптово й легковажно поводиться, Гендзi, нарештi опам’ятавшись, вирiшив пiти ще затемна, щоб нiхто iз служниць нiчого поганого не запiдозрив. «Дуже прикро, що я вам настiльки нелюбий. Але повiрте, нiхто iнший не закоханий у вас так, як я. Моя любов справдi безмежна, i я нiколи не зроблю вам нiчого, що могло б викликати людський осуд. Я хотiв би лише одного – спiлкування з вами, щоб розвiяти тугу за минулим. Не вiдмовляйте менi хоча б у цьому…» – благав вiн, але дiвчина, як непритомна, не вiдчувала нiчого, крiм жаху.

Хоча дiвчинi було вже чимало рокiв, але вона не мала життевого досвiду i досi не уявляла собi, що мiж чоловiком i жiнкою можлива така глибока близькiсть. Вражена несподiваним вчинком Гендзi, вона так засмутилася, що служницям видалася хворою. «Справдi зворушуе те, що Великий мiнiстр так вами опiкуеться. Навiть рiдний батько не ставився до вас турботливiше», – тихенько нашiптувала дiвчинi Хьобу, дочка годувальницi, але дiвчина, невдоволена несподiваним намiром Гендзi, лише мовчки нарiкала на свою нещасну долю.

Рано-вранцi наступного дня вiд Гендзi принесли листа. Хоча Тамакадзура ще лежала в лiжку, як хвора, але служницi, пiдсунувши iй туш i пензлик, попросили негайно вiдповiсти, тож iй довелося прочитати листа. На простому матовому бiлому паперi[106 - Як правило, ранковий любовний лист писали на кольоровому паперi.] гарним почерком було написано: «Не можу я забути, як жорстоко ви повелися зi мною…А що подумають Вашi служницi?

Хоча твого корiння,

Молода травинко[107 - В оригiналi гра слiв: слово «не» означае «корiння» i «спати».

Я навiть не торкнувся,

То чого ж ти

Сумно похилилася?

Виявляеться, Ви зовсiм ще дитя…»

Згадавши вчорашню подiю, дiвчина обурилася по-батькiвськи ласкавим тоном його листа, але, щоб, вiдмовившись вiдповiдати, не викликати пiдозри служниць, на аркушi товстого паперу «мiцiноку» лише написала: «Я отримала Вашого листа.

«О, яка в неi тверда вдача!..» – гiрко всмiхнувся Гендзi, прочитавши листа. Та й вiн чого вартий, якщо сподiвався словами ii розжалобити?

Вiдкривши дiвчинi свою душу i вже не натякаючи на сосну з Ота[108 - Ідеться про вiрш: «Любов мене втомила. / Якби-то сосни з Ота /Кольором своiм / Сказали, / Як прагну зустрiчi з тобою!» («Кокiнвакарокудзьо», 35336).