Повість про Ґендзі. Книга II

«Як норцi по ставку

Вiльно плавають

Нерозривною парою,

Так i рис водяний

Не розлучити з лепехою», —

вiдповiв вiн. Його пiсня також була вiдвертою.

«Хоча менi не вдаеться часто з вами зустрiчатися, я почуваюся щасливим, коли можу вас побачити», – вимовив вiн щиро, знаючи, що жiнка надто скромна й не побачить в його словах якогось двозначного загравання. Вiддавши гостю свою постiль, панi Ханацiрусато лягла неподалiк, вiдгородившись переносною завiсою. Вона давно вже звиклася з думкою, що спати з ним разом не годиться, та й сам Гендзi нiколи не вимагав цього вiд неi.

Цього року пора злив тривала довше, нiж звичайно, без жодного просвiту, i вiд нудьги жiнки у садибi на Шостiй лiнii шукали розваги у повiстях з картинками. Панi Акасi, пiдготувавши кiлька таких сувоiв з картинками й текстом, вiдсилала iх дочцi. Та найгарячiшою прихильницею повiстей була Тамакадзура, панна iз Захiдного флiгеля, бо ранiше в провiнцii нiчого такого не бачила. Весь свiй час вона вiддавала iхньому переписуванню i читанню.

Багато з ii молодих служниць умiли добре малювати i писати. «О, скiльки дивовижно рiзних доль зiбрано в цих повiстях! – думала панна. – Хтозна, це правда чи вигадка? Але нiкому не довелося пережити такого, як менi». Та найбiльше ii вразила повiсть про дiвчину iз Сумiйосi[118 - У «Повiстi про дiвчину iз Сумiйосi» («Сумiйосi-моногатарi») розповiдаеться про дiвчину, з якоi мачуха знущалася, збираючись навiть вiддати за старого Кадзое-но камi, але вона втекла й оселилася в Сумiйосi. Оригiнальний текст повiстi не зберiгся.], популярну як колись, так i тепер, тим, що втеча героiнi вiд Кадзое-но камi нагадала iй про давнiй страх перед Тайфу-но геном.

Помiтивши розкиданi то тут, то там сувоi з повiстями, Гендзi зауважив: «О, яка марна трата часу! Здаеться, нiби жiнки народжуються тiльки для того, щоб пiддаватися чужому обману. У повiстях, якi ви читаете i переписуете, зовсiм мало правди, та ви, знаючи про це, все одно, як у нестямi, вiрите таким небилицям i вводите себе в оману та ще й переписуете iх у таку спеку, не звертаючи уваги, що ваше волосся зовсiм розтрiпалося», – i, засмiявшись, вiв далi: «Зрештою, що, крiм стародавнiх переказiв, може вiдволiкти нас вiд невiдворотноi нудьги? Серед цих небилиць трапляються й цiлком правдоподiбнi, якi зачiпають серця читачiв i примушують думати, що й таке в життi бувае.

Навiть знаючи, що все це лише пустопорожнi вигадки, людина може несамохiть зацiкавитися.