Щось більше за нас

Такою ж драматичною була ситуацiя, в якiй опинився колишнiй Голова Генерального Секретарiату УНР, який 25 сiчня 1918 р. змушений був скласти iз себе державнi обов’язки. А перед тим (22 сiчня 1918 р.) було проголошено складений ним же Четвертий унiверсал, де чiтко визначалось: «Вiднинi Украiнська Народна Республiка стае самостiйною, вiд нiкого незалежною, вiльною i суверенною Державою Украiнського народу».

Всi чотири унiверсали гарантували права i вольностi украiнському народовi, на якi зазiхав сусiд iз пiвночi, звiдки «бiльшовицький главковерх», колишнiй пiдполковник царськоi жандармерii Михайло Муравйов нiс нову владу «на вiстрях своiх штикiв».

Перебуваючи на посадi голови уряду УНР, В. Винниченко змушений був би пiдкоритися волi бiльшостi, яка ухвалила рiшення покликати на допомогу нiмецьку армiю. Вiн же передбачав i застерiгав, що це «неодмiнно мусить убити нашу революцiю». Та В. Винниченко не поiхав разом з урядом зустрiчати запрошених нiмцiв, а залишився з народом, погодившись iз найстрашнiшим, сформульованим ним самому собi вироком: «Я волiв бути визнаним бiльшовиками й розстрiляним ними, нiж iти назустрiч реакцii».

Як вiдомо, передбачення В. Винниченка справдилось майже повнiстю. Нiмецькi генерали, вигнавши бiльшовикiв з Украiни, зневажили демократiю, розiгнали Центральну Раду та привели до влади Павла Скоропадського. І тут розпочалося найстрашнiше – пацифiкацiя украiнського народу, здiйснювана каральними загонами, здебiльшого очолюваними росiйськими офiцерами, якi шмагали i розстрiлювали селян та обкладали мiста i села великими контрибуцiями.

Орiентацiя на зовнiшнi сили призвела до нерозумiння народними масами тогочасноi урядовоi полiтики. Вони проклинали i Центральну Раду, i Украiну, й водночас – самого Винниченка («отой проклятий буржуй Винниченко, отой нiмецький запроданець»), який не мав жодного вiдношення до нiмецькоi експансii.

Повернувшись до Киева з пiдпiлля, В.

 Винниченко побачив розгром Центральноi Ради i проголошену Павлом Скоропадським «федерацiю» з Росiею, яку пiдтримувала сформована гетьманом армiя. Їi переважну кiлькiсть становили росiйськi офiцери, якi втекли в Украiну вiд бiльшовизму. В. Винниченко почав органiзовувати повстання проти нiмецькоi армii та ii ставленика, поставивши своiм однодумцям умову: об’еднати нацiональне гасло iз соцiальним та домогтися економiчно-соцiального визволення.