Щось більше за нас

Йому дiсталось бiльше, зате ж i жалiли потiм бiльше… Отак, Василю Семеничу, i з людьми! Того доля придушить, але й пожалiе, того ж i не душить, i не жалiе… От i квiта! Пан мае своi радощi, але е в нього й горе; мужик мае теж i радощi, й горе. Кому бiльше радощiв, тому й горя бiльше. Та воно по-iншому й не може бути. За що ж би то Бог давав одному багато, а другому мало? Нi, так не можна… От i ви. Хочете зробити краще… А хiба ви знаете, чи краще буде iм вiд книжок ваших? Воно, може, й краще з одного боку, а з другого й гiрше… Он що! А краще всього жити, як живеться та Господь дае!

– Нi, Панасе Трохимовичу, – одвiтив Вася, подумавши.

– А не так, то як хочете! Купив, не купив, а поторгувати можна! – засмiявся Панас Трохимович i, побачивши Галю з хлопчиком, додав:

– Живи, як живеться! Так то… – i задумався.

– А, може, й так! – подумав Вася, i вiд цiеi думки iдея його зробилася ще меншою, навiть нiкчемною.

– Чого ж ви сидите тут? – зачервонiвшись i задихавшись, промовила Галя, пiдбiгши. – Гайда в хату! Тату…

– Ідiть, iдiть, я ще посиджу трохи! А ти там, Галю, вареничкiв витягни, принеси меду з льоху! Може, Василь Семенич закусять!

– Нi, спасибi, я обiдав, – пiднявся Вася i пiшов за Галею в хату, почувши себе якось нiяково, але твердячи одну думку: «Треба бути твердим, треба бути твердим!»

Ввiйшовши в хату, Галя хотiла виймати вареники, поставила вже навiть на стiл полумисок.

– Не треба, голубко, не треба! Їй-богу, менi зовсiм не до iжi! (Господи, як бути?) Краще сядь коло мене! Ну, так! Скажи, ти дуже-дуже любиш мене? Скажи менi щиро-щиро, як перед самим Богом!

– Та що ви? – засмiялась Галя.

– Нi, ти не смiйся, скажи! Ну, любиш?

– Господи! Та я ж вам уже сто раз казала! Ну, люблю, люблю, люблю… Так?

– Так… Ну, так от що… А ти дуже любиш? – (Треба бути чесним, треба бути твердим.

– Дуже, дуже, дуже…

– Ну, так от що: хочеш за мене замiж?

І Вася, нiяково посмiхаючись, вижидаючи, став дивитися iй в лице, котре спершу зчервонiло, потiм зблiдло i, нарештi, засмiялось i зробилося знов спокiйним.

– Вигадайте ще що, – промовила вона.

– Та я тебе навсправжки питаю! Хочеш? – знов запитав Вася i почав з якимсь вижиданням слiдкувати за Галею.