Щось більше за нас

Потiм сказав тост у честь Вiри Андрiiвни «твоей прекрасной i божественной матери» i попрохав чокнутися, потiм за минуле випив i присилував до того ж i Васю, котрий, треба додати, i не дуже противився, навiть сам пiсля четвертоi чарки, крикнувши: «А, це все одно! Пропало! Все одно!» – почав пити та ще й усiх частувати.

І не вспiло сонце сiсти за горою, як Вася був уже зламаний. У той же вечiр його мертво-п’яного положили в шарабан, привезли на станцiю, перенесли в вагон, i поiзд понiс Васю в Киiв. А через мiсяць Петя, Вася, Саша i Ваня, з котрих першi два – юнкери, а останнi студенти, гуляли по Крещатику i залицялись на панночок.

Пройшло два роки. У Шато-де-Флер за окремим столиком сидiло декiлька офiцерiв. Повз них ходили шансонетки парочками i поодинцi, бiгали льокаi, проходжувались купчики. Пройшли двi шансонетки. Вмить один iз офiцерiв схопився, крикнув: «Та не може бути!» – i швидко пiшов за шансонетками. Випередивши iх, вiн повернувся i пiшов назад, пильно дивлячись в лице однiй.

Та скинула на нього очима, хотiла по звичаю шансонеток засмiятися i щось сказати, i тiльки й вимовила:

– Панич!

– Галя! Так це ти?.. А я дивлюсь… Так он як… Ти давно в Киевi?.. Їй-богу, я… прямо…

Офiцер зовсiм змiшався i не знав, що сказати. Не знала теж i Галя, стоячи й дивлячися на нього i радiсно, i соромливо, i дивуючись. Помогла iм друга шансонетка, що засмiялася, промовивши:

– Так я тебе буду ждати, Галю! Я iду!

– Добре, добре! – схопилась i опам’яталась Галя.

 – Та чого ж ми стоiмо? Гайда, походимо! Чи, може, вам треба… Вас, здаеться, чекають товаришi?

Галя вже зовсiм чисто говорила по-росiйському, тiльки зостався украiнський акцент, але це навiть було мило. Це зараз же кинулось Васi в думку, хоча вiн поспiшив iй одвiтити:

– Нi-нi! Нiчого товаришi! Я такий радий, що ми таки побачились! Я шукав тебе! Я чув, що ти таки «продала»! Пам’ятаеш, пiд млином? Господи! Здаеться, так недавно було! Ну, що, як ти тепер? «Звiзда», а?

Галя засоромилась.

Це стало приемно йому й нагадало ту Галю в простiй одежi, палку, щиру Галю-украiнку.

– Ну, розкажи, як це було?

– Ет! – махнула вона рукою. – Навiщо?

– А ти так само, як i тодi, махаеш рукою! Не забула, – засмiявся Вася. Засмiялась i Галя й подивилася пильно на нього.

– І ви не перемiнились, тiльки кращi зробились, – промовила вона.

– Хiба? А ти теж покращала, ач, яка пишна тепер! А ти дорога? – запитав вiн тихо i всмiхнувся.