Щось більше за нас

– Ха-ха-ха! А бодай вас! – наче розумiючи жарти, добродушно вдарив Андрiй по плечу дядька, але зараз же поважнiш додав – Хоча, положим, волики нiчево сiбе… Тольки ж посмотрiть на тi, куди ж етим!

А цi волики були здоровi, ситi, круторогi воли, з мiцними, здоровими ногами, з дужими, широкими грудями; «золотi» ж воли були здоровенькi, звичайнi волики. Тарас подивився на тi, на цi, пильно глянув на добродушну i навiть дурненьку посмiшку Андрiеву, постьогав трохи замислено батогом по колесах i промовив:

– А все-таки я думаю, що й за вашi можна дать вiсiмдесят… Пiдождiть, що ви смiетесь! То воли хорошi, вони таки й лучче цих – що правда, то правда! Але ж i цiна за них лучча! Що луччi вони, то луччi, що й говорить, але ж i цi нiчого.

Ось ви знаете що? Не смiйтесь, а оддавайте менi вашi волики… Вам тi прийшлись до душi, а менi цi… Га?..

– Та що ви?!

– А от же iй-богу!

– За моi даете вiсiмдесять?

– Даю.

– І зараз грошi?!

– І зараз грошi!.. – «Та й дурнi ж цi панки, прости Господи!» – мовив собi в думцi Тарас.

– Значить, я можу зараз i тi волики купить? – радiсно скрикнув Андрiй. – Господи! Та нi, ви… шуткуете.

– Ну, от!..

– Гришка, чуеш? Зараз купим тi волики. Ну, спасибi вам, спасибi велике, Тарас… Тарас… звинiть, не знаю, як по батюшке…

– Семенович.

– Тарас Семенович. Спасибi, iй-богу, виручили. На радощах вип’ю прямо, хоч уже мiсяця два, як не пив… Зараз же могорича вам, Тарас Семенович… Гришка, бiжи в монопольку i таскай сюди пiвкварти… Пiдожди… грошi ж на… Купиш двi чвертки, – вже пошепки i з виду грiзно додав Андрiй, – i в одну виллеш iз цього слоiка… Чуеш? Не бiйсь, це – соннi каплi… На, та бери так, щоб той не бачив.

Та гляди, як будеш наливать нам, не налий менi з тоi чвертки… Назнач ii як-небудь; надiрви бумажку, що налiплена, чи що… Іди!.. Та не барись, Гришо! – це вже вголос говорив Андрiй. – Купиш там i ковбаски, i палянички… Пiдожди! Принесеш ето всьо туди на берег за очеретом, ми будем пiд вербою… Знаете, усьо-таки кактось неприлiчно пiд возом, чи знакомиi какиi помещики, чи штось такое… А там нiкада нiкого не буваеть, не повидять, i не так душно, – травичка, ставочок, вербичка, хе-хе-хе!

– Ну да, пiд вербою, як той казав, i iсться смачнiше.

А пiд вербою, що стояла на березi ставка далеко од водопою, за очеретом, справдi було краще: травичка, очерет, ставочок, тiнь i… нi душi навкруги. Незабаром пiдоспiв i Гришка: налили, закусили – бесiда ще теплiше, ще щирiше полилась мiж недавнiми приятелями.