Щось більше за нас

Кинув я його, прийшов до смотрителя та й кажу: «Так i так, ваше благородiе, надзиратель Никодим водив у цилюрню, напився п’яний i не спольняет своей служби. Я мог би утекти»… Той, звiсно, перелякався, дякуе менi та зараз за Никодима – i прогнав… Не задавайся i знай, з ким дiло маеш!

– І ти не втiк? – похопилась Мотря. – Ото! Чого ж ти?

– Тiкать не треба.

– Як?

– А так: якби я втiк, його не вигнали б зi служби, бо вiн сказав би, що я чи побiг, чи як-небудь… А так – я сам прийшов без нього, тут уже оправдання нема… Нехай тепер без заробiтку поскаче…

– Дiти ж маленькi у нього… жiнка…

– А друге те, що нема для чого й тiкать; все одно оправдають.

Це, що я не втiк, буде ще одним доказом, що я не винен. Аби то я виманив грошi у того мужика, аби я, значить, був винен, дак хiба б я не втiк, коли такий случай пiдiйшов? Га?

– Ну да, але ж…

– «Але ж!» – перебив Андрiй. – У судi аби щось представив такого, як це, то й оправдають.

– А як засудять?

– Плювать я на них хочу! Хто докаже, що то я був? Мало, що такий i такий! Ти прямо докажи, що бачив, як я був з ним i грошi брав.

А може, хто схожий зi мною?.. А ще ж ти будеш говорить, що я в тебе був тодi, та й герехт.

– А як Ілько покаже, що тебе не було… Вiн тепер ненавидить тебе, то, може…

– Хм… як зробився женихом, так i ненавидiть став, – саркастично всмiхнувся Андрiй. – Ну, так я ж його не боюсь.

– Як? А як вiн скаже, що вiн був у мене весь час i не бачив тебе… А його у мене бачила Хведора, – нахиливши голову, тихше додала Мотря.

– Хм… милувались… І все-таки плювать! Аби ти показала. А хiба я повинен перед ним сидiть? Скажеш, що п’яний спав цiлий день у повiтцi. От i все… Та його й питать не будуть, а сам не напроситься – побоiться мене… Вiн тодi саме, як мое дiло буде розбираться, буде тут. Перекажеш йому, що через тиждень вiн уже буде тут. Той подав на нього… буде одвiчать за «буйство i покушенiе на грабiж». Смотритель казав…

– Через тиждень? – перепитала Мотря.

– А що, тобi жаль? Так чого ж? – просю ж тебе: украдь хоч у цiеi Хведори курку, пiймайся нарочито, полайся – i посадять… І не будеш розлучаться з ним… А то ж жаль…

Мотря промовчала.

– …Та що похилилась?.. Говори ж щось, якого ж чорта прийшла!

– Скучила! – пiднявши голову, привiтно дивлячись на нього, прошепотiла Мотря.

– І за Ільком скучиш?

Мотря почала кутаться:

– А ще довго до суда тобi?

– Та ти зуби не заговорюй, – мимоволi всмiхнувся Андрiй, – а говори те, що питають.