Щось більше за нас

Почалось пiднiмання з лайкою, смiхом, з одпочинками й балачками. А тим часом машина голодно ревла, лящала пасом i наче сердилась, що барабанщики стоять собi й весело балакають, подивляючись на обидва боки униз. І з другого боку теж щось трапилось, бо нiхто й не гадав подавати снопiв. Всi спочивали i з цiкавiстю слiдкували за пiдiйманням воза. За скиртами лаявся Гудзик.

– Ей, чорнява!.. Чорнява на три пальцi пiд носом, бодай ти виросла! – чуеться вмить iз барабана, i пiд машину заглядае запорошене, з пукатими синiми окулярами на носi лице барабанщика Андрона.

І крiм цих окулярiв, чорних якихось купок на мiсцi вусiв i носа, нiчого за порохом не видно. Губи зложенi зовсiм серйозно, тiльки куточки здригуються посмiшкою.

Дуже висока, зовсiм бiлява дiвчина, до якоi гукае вiн, навiть не поворухнеться, задивившись на воза.

– Ей ти! Чорнява!.. Бiла хустина!.. Тю! Федоська!

Федоська здригуеться й починае шукати очима.

– Сюди-сюди! Лупни!

Федоська пiднiма голову i, забачивши Андрона, усмiхаеться.

– Іди сюди… – кивае той головою.

Дiвчата круг нього весело посмiхаються i наперед почувають задоволення.

– Чого?

– Та йди, дурна!.. Іди, я тебе сподобав… Іди, мое серце…

Дiвчата смiються, а з ними й Федоська.

– Та йди, не бiйсь: я м’який… як вiск на морозi. Ну?.. Води принесеш… – додае вiн, пiднiмаючи вiдро.

Дiвка неймовiрно дивиться на дiвчат, на вiдро й рушае. Через хвилину голова ii з’являеться на барабанi.

– Ти вирости хочеш? – умить серйозно повертаеться до неi Андрон i пильно дивиться в лице.

Дiвчата, що дивились на нього, й собi поробили серйознi обличчя, вмить пирскають зо смiху й чекають одповiдi вiд сторопiлоi Федоськи.

– Ну, видно, що хоче, – не посмiхаючись навiть, провадить далi Андрон i бере Федоську за кiнець хустки.

– Так коли на це вже йде дiло, – говорить вiн, – то ти зроби от що… Та стiй, дурна! Чого ж тут соромиться? Хочеш вирости, то рости, Бог з тобою… Що ж тут? Так, значить, зробиш так…

– А, та ну вас! Смiються!.

. Пустiть… – вириваеться Федоська й хоче злазити вниз.

– Стiй, стiй! Пiдожди… Я маю справдi сказати тобi дещо. Чекай-но! Карпо говорив там у вас, щоб завтра не йти на роботу?..

– Говорив… І про модиску…

– Усiм?

– А я знаю? Чула, як казав…

– Дак от що: пiди зараз, найди Карпа i скажи йому так: коли буде вже все гаразд, хай прийде на барабан. Треба, щоб починалось у нас… Розумiеш? – нахилився вiн до Федоськи й несподiвано зробив iй по губах «тпрунки».