Щось більше за нас

 – Чого вилупив очi? Вставай!

– Вус? – хрипнула голова й викашлялась. – Што такое?

– У вас номера есть? – вмiшався я.

Голова подивилась на мене, i вмить весь сон збiг з неi, як тiнь вiд сонця. Скочив, натягнув на себе якесь дрантя й зараз же почав шарпать за якусь руку чи ногу, примовляючи:

– Лейзер! Лейзер! Ну? Штель шуйн! Ну! Гiхер!

Щось заворушилось, i з-пiд рядна, що ним укривалась уся кумпанiя, з’явилась невеличка голова, з запухлим носом i очима i, клiпаючи на свiт, почала, сопучи, пiдiйматись.

– Ну, гiхер!.. Покаж iм номер! Вам самий луччий? Покажи iм самий луччий номер! Гiхер! Вот он вам сiчас покажет номер… Вам i з абедом i з чай?.. Ми вам дешево дадiм абед… Гiхер, Лейзер!.. Поведи iх в самий луччий номер… Вот он вам сiчас поведьот в номер… Тiльки там тiпер спить моя жена, так она сiчас вийдьот зтудова… Ви будете довольни… Гiхер, Лейзер…

Лейзер насилу встав i, чухаючись, почав одягатись. Ми, терпляче чекаючи, роздивлялись тим часом на нього. Це був маленький еврейчик у бруднiй, аж рябiй вiд блох, сорочцi i з лицем, так густо засiяним ластовинням, що здавалось, що й там блохи зоставили своi слiди.

– Вот iм номер… покажи iм самий луччий номер… Гiхер!

Лейзер, чухаючись i позiхаючи, повiв нас. Номерiв було усього три i якраз «самий луччий» був занятий родиною хазяiна. Знов прийшлося чекати. Нарештi дверi одчинились, Лейзер увiйшов туди, i звiдтiль почала висипати родина. Спершу вийшла «балабусте», себто господиня, потiм трое хлопчикiв, двi дiвчинки, одно на руках i одно в колисцi; за ними з’явилася перина, за периною, виглядаючи з-пiд неi, дiвка, за дiвкою волочились якiсь рядна, якесь дрантя i… такi гострi, вщiпливi пахощi, яких менi зроду не доводилось чути.

Мiй дядько тiльки промовив:

– Ну-ну!

Зайшли ми. Господи! Нi! Нема, мабуть, на свiтi нiде такого пера, щоб змогло намалювати той «самий луччий» номер. Не було та й не буде, мабуть, нiколи такого хiмiка, що проаналiзував би те повiтря. Я зi свого боку берусь тiльки сказати, що воно було не степове, хоча й пахтiла там цибуля, i часник, i тараня, навiть живi якiсь комахи, що поважно повзли по стiнi у куточки.

То було щось надзвичайне. А обстановка?.. Праворуч – залiзне лiжко, що, здавалось, ще пахтiло тiлом господарки й численного потомства ii, просто – покривлений стiл, на якому валялись лушпайки вiд цибулi й таранi; подекуди декiлька напiвцiлих стiльцiв; лампа з жовтим гасом i безлiч патретiв по стiнах з суворими еврейськими обличчями.