Латочка з Країни Оз

Раптово Латочка розсмiялася. Це було дуже комiчне видовище, бо тодi ii щоки вкривалися зморшками, носик пiдiймався, очi блищали, а куточки рота кумедно злiтали вгору.

– Що тебе розвеселило? – запитав Оджо, пригнiчено мiркуючи про те, що трапилося з дядьком.

– Ваш свiт, – вiдповiла дiвчинка – Який вiн дивний! І взагалi, яка химерна штука життя. Ось мене зшила Марголотта зi староi ковдри, щоб служити iй вiрою i правдою, а я стала вiльною, як вiтер, через випадок, який нiхто не мiг передбачити. Тож гуляю бiлим свiтом й радiю життю, а жiнка, яка зробила мене, стоiть кам’яним iдолом.

Якщо це не смiшно, то я тодi не знаю, над чим смiятися.

– Ти ще не познайомилася як слiд з цим свiтом, бiдна, наiвна Латочко, – сказав Кiт. – У ньому не однi тiльки дерева, що зараз оточують нас з усiх бокiв.

– Але дерева – частина цього свiту, i дуже симпатична його частина, – заперечила Латочка, похитуючи головою так, щоб ii рудi кучерi розлiталися. – А мiж ними я бачу папороть, зелений мох, квiти.

Якщо решта свiту хоча б наполовину така прекрасна, як ця, я рада, що живу!

– Я не знаю, яка вона, ця решта свiту, – буркнув Кiт, – але швидко це з’ясуеться.

– Я все життя прожив у лiсi, – зiзнався Оджо, – i менi ця гущавина здаеться похмурою, i галявини з квiтами тут незатишнi. Я бiльше люблю вiдкритi простори, де можуть жити люди, багато людей.

– Цiкаво, чи зможе хтось iз тих людей, яких ми зустрiнемо, зрiвнятися зi мною? – почала Латочка. – Поки що тi, кого я бачила, сильно менi поступаються – шкiра блiда, безбарвна, одяг понуро-блакитний.

А я виграю найрiзноманiтнiшими барвами. Тому й весела, а ти, Оджо, сумний!

– Тепер я розумiю, що вчинив неправильно, пiдсипавши тобi так багато мiзкiв, – буркнув хлопчик. – Чаклун мав рацiю, коли сказав: з мiзками в тебе вийшов перебiр, i це тобi не на користь.

– А яке вiдношення ти маеш до моiх мiзкiв? – зацiкавилася Латочка.

– Пряме. Марголотта хотiла дати iх тобi зовсiм небагато, тiльки для виконання домашньоi роботи, але коли вона вiдвернулася, я додав у тарiлку з мiзками додаткових рис з рiзних банок, що стояли у шафi Кривого Чаклуна.

– Дякую тобi, друже! – вигукнула Латочка, пританцьовуючи. – Багато мiзкiв краще, нiж мало мiзкiв.

– Але iхнi властивостi повиннi добре поеднуватися, а в мене не було часу, щоб дотриматися правил. Судячи з того, як ти поводишся, склад вийшов так собi.

– Хiба то в Латочки мiзки! – пирхнув Кiт. – Ось у мене мiзки – диво.