Латочка з Країни Оз

Помилуйтеся, як крутяться рожевi кульки!

Вони довго йшли лiсом, доки не пiдiйшли до струмка, який перетинав стежку. Оджо присiв вiдпочити й пiдкрiпитися. Виявилося, що Чаклун поклав туди пiв хлiбини i шматок сиру. Оджо вiдламав по шматку хлiба i сиру, але з подивом виявив, що продуктiв не поменшало.

– Он воно що! – з розумiнням похитав вiн головою. – Чаклун зачарував хлiб i сир, i менi iх вистачить на всю подорож, скiльки б я не iв.

– Навiщо ти запихаеш до рота цi штуки? – здивовано запитала Латочка. – Тебе погано набили? Тодi краще додати вати – я, наприклад, набита ватою.

– Вата менi не потрiбна, – вiдгукнувся Оджо.

– А рот потрiбен для того, щоб говорити, так?

– І ще для того, щоб iсти й пити, – вiдповiв Оджо. – Інакше я не матиму сил.

– Я цього не знала! – вигукнула Латочка. – Дай-но менi шматочок.

Оджо дав iй трохи хлiба, i вона вiдразу ж поклала його до рота.

– А що треба робити тепер? – прошамкала Латочка.

– Прожуй та проковтни! – розпорядився хлопчик.

Дiвчинка спробувала, але це виявилося не так вже й просто.

Їi зубки-перлинки не змогли розжувати хлiб, а крiм того, вона не могла нiчого проковтнути, бо за язиком i зубами не було отвору – тiльки матерiя. Латочка все виплюнула i розсмiялася.

– Виходить, я не матиму сил. Адже не можу iсти, – повiдомила Латочка.

– Я теж не можу, – подав голос Кiт. – Але я не такий дурний, щоб намагатися це робити. Невже ти не розумiеш, що ми влаштованi куди краще за цих людей i тому переважаемо iх?

– Звiдки менi це знати! – вiдповiла дiвчина.

 – Не мороч менi голову загадками. Я сама в усьому розберуся.

І вона почала стрибати через струмок, отримуючи вiд цього велике задоволення.

– Обережнiше, а то впадеш у воду, – попередив Оджо.

– Подумаеш!

– Якщо ти впадеш, то намокнеш i не зможеш iти, – не вiдставав Оджо. – І твоя фарба розпливеться.

– А вiд моiх стрибкiв вона не розпливеться? – весело запитала Латочка.

– Я кажу про iнше. Якщо ти промокнеш, то червонi, зеленi, жовтi клаптики зiллються в одну сiро-буро-малинову пляму.

– Тодi я буду обережною, – сказала Латочка. – Адже якщо моi фарби змiшаються, я перестану бути красивою.

– Фу! – подав голос Кiт. – Що ж тут красивого! Це якась мiшанина, якийсь несмак. Звернiть увагу – в мого тiла взагалi немае нiякого кольору. Я прозорий, якщо не брати до уваги червоного серця i рожевих кульок-мiзкiв. Помилуйтеся, як вони крутяться!

– Геть, зась, зась! – зi смiхом прокричала Латочка, знову пускаючись у танок.