Латочка з Країни Оз

– Ми саме туди йдемо, – оголосила Латочка, i додала:

Якщо нас кинути за грати,

Ми будемо вiдпочивати й грати.

Але краще вже нас не чiпати,

Бо ми почнемо лютувати.

– Усе зрозумiло, – сказав дроворуб. – Розуму в тобi стiльки, скiльки в ковдри, з якоi тебе зробили.

– Вона справдi божевiльна, – пiдтакнув Скляний Кiт. – Але це й зрозумiло, якщо мати на увазi, з яких клаптикiв ii пошили. А я ось, наприклад, зроблений з чистого скла, хоч маю рубiнове серце та рожевi мiзки. Ти звернув увагу на моi мiзки, незнайомцю? Бачиш, як вони працюють?

– Бачити-то я бачу, – вiдгукнувся дроворуб, – але яка вiд них користь?! Скляний Кiт – марне створення, а ось Латочка – навпаки.

– Залiзний Лiсоруб? – перепитав Оджо. – Як дивно!

– Мiй друг не завжди був залiзним, – пояснив дроворуб. – Вiн необережно поводився з сокирою, тож тiльки-но сокира вiдрубувала йому руку або ногу, вiн замовляв натомiсть нову, iз залiза, i врештi-решт став суцiльно залiзним.

– А чи мiг вiн рубати лiс? – запитав Оджо.

– Мiг. Йому тiльки треба було стежити, щоб не заiржавiли його суглоби. Одного прекрасного дня вiн зустрiвся в лiсi з дiвчинкою на ймення Доротi, й вони разом вирушили до Смарагдового мiста, де йому усмiхнулася доля. Тепер вiн – один з улюбленцiв Принцеси Озми, вона зробила його iмператором Моргунiв – краiни, де все жовте.

– А хто така Доротi? – запитала Латочка.

– Маленька дiвчинка з Канзасу. Тепер вона – принцеса Краiни Оз, а ще – найкраща подруга Озми i живе в ii королiвському замку.

– Доротi теж iз залiза? – запитав Оджо.

– Вона, напевно, з клаптиковоi ковдри, як я? – поцiкавилась Латочка.

– Нi, – сказав дроворуб. – Доротi – з плотi й кровi, як я. Із залiза тiльки Нiк, Залiзний Лiсоруб. А з клаптиковоi ковдри тiльки ти, божевiльне створiння. Адже жоден чарiвник, глянувши на тебе, не захоче зробити другу таку саму.

– Ми побачимо Залiзного Лiсоруба, – сказав Оджо, – тому що нам треба побувати в Краiнi Моргунiв.

– Навiщо? – запитав дроворуб.

– Щоб знайти там лiве крило жовтого метелика.

– Шлях туди неблизький, – вiдгукнувся жвакун. – Вам доведеться йти через дикi мiсця, переправлятися через рiчки, пробиратися крiзь хащi…

– І добре, – сказала Латочка. – Я хоч подивлюся на свiт.

– Ти з глузду з’iхала! Краще лiзь у скриню i лежи там тихо.