Латочка з Країни Оз

Або стань iграшкою для маленьких дiвчаток. Мандрiвникiв пiдстерiгають рiзнi небезпеки, тому-то я вважаю за краще зостатися вдома.

Дроворуб запросив подорожнiх у свою хатину на нiчлiг, але iм кортiло мандрувати, тож вони рушили далi, розраховуючи встигнути дiйти до наступного будинку до настання темряви. Однак темнiло дуже швидко, тож Оджо невдовзi пошкодував, що вони не зосталися у дроворуба.

– Я й дороги не бачу, – незабаром зiзнався вiн Латочцi. – А ти, Латочко?

– І я не бачу, – вiдповiдала Латочка, тримаючи Оджо за руку, щоб не збитися зi шляху.

– Зате я все бачу, – сповiстив Кiт. – Очi моi кращi за вашi, а вже рожевi мiзки…

– Будь ласка, досить вже про мiзки! – перебив його Оджо. – Бiжи вперед i показуй нам дорогу. Стривай, я прив’яжу до тебе мотузочку.

Вiн вийняв з кишенi мотузку, обв’язав ii навколо шиi Кота, й той повiв iх вперед. Так вони йшли приблизно з годину, доки не побачили попереду блакитний вогник.

– Дуже добре! Нарештi ми дiйшли до будинку! – вигукнув Оджо.

Але хоч вони й пришвидшилися, вогник не наближався, i Скляний Кiт сказав:

– По-моему, вогник цей блудний, i ми нiколи його не наздоженемо. Але бiля дороги стоiть будинок. Навiщо нам iти далi?

– Де будинок, Шкiднику?

– Так ось, поруч з нами, Латочко!

Оджо нарештi побачив маленький будиночок бiля дороги. У ньому було тихо й темно, але хлопчик втомився i хотiв вiдпочити, тому пiдiйшов до дверей i постукав.

– Хто там? – пролунав голос.

– Оджо Невдаха, а зi мною Латочка i Скляний Кiт.

– Що ви хочете? – запитав голос.

– Переночувати.

– Заходьте, але не галасуйте i вiдразу ж лягайте, – попередив голос.

Оджо вiдчинив дверi й увiйшов. У будинку було так темно, що вiн нiчого не бачив. Але Кiт вигукнув:

– Слухайте, в будинку нiкого немае!

– Не може бути! – заперечив хлопчик. – Хтось же зi мною говорив.

– Я все прекрасно бачу, – сказав Кiт. – У кiмнатi немае нiкого, крiм нас.

– Що таке «спати»? – поцiкавилася Латочка.

– Це те, що люди роблять, коли лягають у лiжко, – пояснив Оджо.

– Але навiщо вони лягають у лiжко? – не вгамовувалася Латочка.

– Гей, подорожнi, ви занадто галасуете! – пролунав уже знайомий голос. – Нумо, лягайте в лiжка!

Кiт, який прекрасно бачив у темрявi, обернувся, але не побачив нiкого, хоч голос був зовсiм поруч.