Латочка з Країни Оз

Вiн злякано вигнув спину i прошепотiв Оджо:

– Лягаймо! – й вони рушили до лiжок.

Наблизившись, Оджо помацав постiль руками, вона була велика й м’яка, з пуховими подушкою та ковдрою. Вiн зняв черевики, капелюха та лiг. Потiм Кiт пiдвiв Латочку до iншого лiжка, але та не знала, що робити далi.

– Лягай i тихо лежи, – звелiв Кiт.

– А спiвати можна? – запитала Латочка.

– Не можна.

– А свистiти?

– Теж не можна.

– А танцювати до ранку, якщо захочеться?

– Нi. Можна тiльки тихо лежати, – прошепотiв Кiт.

– Не хочу! – як завжди голосно сказала дiвчина. – Яке ти маеш право менi наказувати? Якщо менi хочеться говорити, кричати, свистiти…

Але вона не договорила, бо невидима рука раптом схопила ii за комiр i викинула з будинку на вулицю, а дверi з гуркотом зачинилися. Латочка стрiмголов покотилася по дорозi, а коли пiднялася на ноги й пiдiйшла до будинку, то побачила, що дверi мiцно замкненi.

– Що трапилося з Латочкою? – тихо запитав Оджо.

– Мовчи, а то i з нами що-небудь трапиться, – буркнув Кiт.

Оджо згорнувся калачиком i мiцно заснув, а очi розплющив тiльки вранцi.

VII. Проблемний грамофон

Будинки жвакунiв зазвичай складаються з однiеi кiмнати. Там, де спав Оджо, було три лiжка, що стояли бiля стiни. На одному спав Кiт, на другому – Оджо, а трете стояло порожне й застелене. Бiля iншоi стiни Оджо побачив столик з уже накритим снiданком на одну людину i стiлець. У кiмнатi не було нiкого, крiм Оджо й Кота.

Оджо встав, взувся. Побачивши бiля лiжка умивальник, вимив руки й обличчя, причесався. Потiм пiдiйшов до столу.

– Це мiй снiданок? – запитав вiн.

– Твiй, твiй, – пролунав голос так близько, що Оджо здригнувся й озирнувся.

Але в кiмнатi нiкого не було.

Їжа була апетитна, а Оджо зголоднiв, тому наiвся досхочу. Потiм узяв капелюха й розбудив Кота.

– Пора, – сказав Оджо. – Пiшли! – а потiм ще раз обвiв кiмнату поглядом i промовив: – Не знаю, хто тут живе, але я дуже вдячний вам за гостиннiсть.

Вiдповiдi не було. Оджо взяв кошик i вийшов з будинку. Кiт рушив за ним. Вони побачили Латочку, яка сидiла посеред дороги i гралася камiнчиками.

– Нарештi! – весело вигукнула вона. – А я вже думала, що ви там залишитесь навiки. Адже вже давно розвиднiлося!

– Що ти робила всю нiч? – запитав Оджо.

– Сидiла, дивилася на Мiсяць i зiрки. Яка краса! Я ж бачу iх уперше!

– Красиво, – погодився Оджо.