Латочка з Країни Оз

Я вже казала, що Кривий Чаклун дуже зайнятий, але якщо ви обiцяете не заважати, то я дозволю вам зайти в його лабораторiю i подивитися, як вiн готуе свое дивовижне зiлля.

– Було б чудово! – весело вигукнув хлопчина. – Я мрiю це побачити!

Марголотта провела гостей у круглу кiмнату в заднiй частинi будинку, де мiстилася лабораторiя чародiя. Вона мала куполоподiбну стелю i безлiч вiкон, тому свiтла в нiй не бракувало. Пiд стiною стояла широка довга лава й кiлька стiльцiв. У великому камiнi горiли блакитнi полiна, а над блакитним полум’ям висiли чотири великих казани, у яких щось булькало i парувало.

Скорчившись у три дуги, чаклун одночасно руками й ногами, до яких були прив’язанi дерев’янi черпаки, щось у них розмiшував.

Дядько Нанкi пiдiйшов було привiтатися зi старим приятелем, простягнувши руку, але обмежився тим, що просто поплескав Чаклуна по лисiй макiвцi й вимовив:

– Що?

– А! Мовчазний завiтав, – завважив доктор Пiпт, не повертаючи голови. – І вiн хоче знати, що я роблю? Так ось, коли я закiнчу, то в мене вийде Живильний Порошок.

Тiльки я знаю, як його приготувати. Якщо ним щось посипати, той предмет, чим би вiн не був, вiдразу оживе. У мене пiшло на приготування цього зiлля кiлька рокiв, але тепер я можу сказати, що справа наближаеться до кiнця. А порошок роблю для моеi дружини Марголотти, вiн iй для чогось дуже знадобився. Сiдай зручнiше, Нанкi, а коли я закiнчу, ми поговоримо.

– Ви, напевно, не знаете, – пояснила Марголотта, коли всi посiдали на широкiй лавi пiд вiкном, – але мiй чоловiк свого часу мав дурiсть вiддати весь свiй запас Живильного Порошку чаклунцi Момбо, яка жила в Краiнi Лiсовикiв.

В обмiн Момбо дала доктору Пiпту начебто Порошок Юностi. Це був фальсифiкат, вiд якого не було жодноi користi.

– А може, й Живильний Порошок теж виявився так собi? – припустив Оджо.

– Що ти, вiн дiяв напрочуд ефективно! – заявила Марголотта. – Ми випробували його на Скляному Котi, який не лише ожив, а й досi не втрачае бадьоростi.

Незабаром пересвiдчитесь – вiн зараз десь у будинку.

– Скляний Кiт?! – здивовано вигукнув Оджо.

– Так, Кiт – непоганий товариш, тiльки надто вже захоплюеться своею персоною, – пояснила Марголотта. – Чоловiк зробив йому рожевi мiзки, але вони виявилися занадто вишуканими для простого кота. Наприклад, вiн уважае, що йому не личить ловити мишей. У нього красиве червоне серце, зроблене з рубiна, але воно холодне й байдуже – камiнь е камiнь.