Латочка з Країни Оз

До них вели вузенькi дорiжки, посипанi блакитним гравiем, а широка стежка вела до парадного входу в будинок. Вiн стояв на галявинi, за якою починався похмурий густий лiс, що оточував обiйстя з усiх бокiв.

Дядько Нанкi постукав у дверi, i на порозi з’явилася приемна пухкенька жiночка, одягнена в усе блакитне. Вона усмiхнулася гостям i мило привiталася.

– Ви, напевно, панi Марголотта, дружина доктора Пiпта? – запитав Оджо.

– Так, мiй милий, i я рада бачити в нашому будинку мандрiвникiв.

– А чи не могли б ми побачити знаменитого Чаклуна?

– Зараз вiн дуже зайнятий, – сказала господиня.

 – Але ви заходьте, я пригощу вас обiдом. Ви, напевно, йшли здалеку, щоб потрапити в цей самотнiй куточок.

– Так, – сказав Оджо, коли вони увiйшли в будинок. – Ми йшли здалеку, причому зi значно усамiтненого мiсця, нiж ваше.

– Невже в Краiнi Оз такi iснують?! – вигукнула жiнка. – А, зрозумiла! Напевно, ви живете в Блакитному Лiсi?

– Цiлковита правда, панi Марголотта, – кивнув Оджо.

– Господи! – вигукнула вона, подивившись на старого, i сказала: – та це ж Нанкi, на прiзвисько Мовчазний?

– Так, – вiдповiв дядько Нанкi.

– А ти, мабуть, Оджо Невдаха? – звернулася вона до хлопчика.

– Я й не знав, що мене звуть Невдахою, – зiзнався Оджо. – Але це iм’я менi пiдходить.

– Тобi й справдi не пощастило, мiй милий – примовляла Марголотта, накриваючи на стiл i дiстаючи з буфета iжу. – Живеш один у лiсi, який похмурiший за наш. Але тепер, коли ти пiшов звiдти, може, тобi й пощастить.

Якщо у своiх мандрах позбудешся «не», то станеш Оджо Удачливим, а це набагато краще.

– Як же менi позбутися цього «не»? – пожвавiшав Оджо.

– Не знаю, просто пам’ятай про це, а якщо трапиться така можливiсть, не прогав ii, – сказала жiнка.

Оджо нiколи в життi не iв таких смаколикiв! На столi стояло апетитне рагу, тарiлка з блакитною квасолею, глечик солодкого блакитного молока, блакитний пудинг iз синiми сливами. Коли гостi як слiд пiдкрiпилися, господиня запитала:

– Ви прийшли до лiкаря Пiпта у справi чи просто так?

Дядько Нанкi лише похитав головою, а Оджо сказав:

– Ми подорожуемо, тож вирiшили у вас трохи вiдпочити.

Дядько Нанкi навряд чи дуже хоче зустрiтися зi знаменитим Кривим Чаклуном, але я прагну хоч одним оком глянути на нього!

Жiнка на мить замислилася.

– Пам’ятаю, колись, багато рокiв тому, мiй чоловiк i твiй дядько Нанкi дружили, – сказала вона. – Може, iм буде приемно знову побачитися.