На березі Хозарського моря

Гадаю, тодi ми вперше збагнули, на якому рiвнi вiдбувався наш вiзит i чому усе здаеться таким простим, а часом i складним (без супроводу ми не могли пiти навiть до крамницi, до банкомату чи в ресторан).

Президентський бiлий бус я згадую, адже вiн е одним з героiв гобустанськоi iсторii, i його роль розкриватиметься впродовж оповiдi.

Директорка нацiонального парку, Малахат-ханум, як би офiцiйно назвали ii азербайджанцi, була сповнена апокрифних iсторiй про мiсцевi краi. Вперше менi довелось бачити, щоб фахiвець з археологii та iсторii був так науково пiдкований.

А панi Фараева була саме така, тож могла собi дозволити ексклюзивну, майже мистецьку iнтерпретацiю подiй. В основному ii розповiдi вiд фактiв переходили до сповiдi, вiд науки – до поетики цих теренiв, а тодi – далi, у метафiзичну безодню прапочаткiв.

Ми йшли за нею, немов вiвцi, до праматерi-печери, в котрiй стiльки малюнкiв нашаровувались однi на однi, що можна було грати в гру – вiдшукати бика в утробi риби, знайти гобустанця зi скафандром, помилуватись човном, форма якого не знана жоднiй iншiй цивiлiзацii, помiтити стадо оленiв… Праматiр-печера звалася Азiл i мала вхiд у формi вульви.

Я непомiтно збирала хозарськi камiнцi для Павича i кидала iх до сумки, побоюючись, аби хранителi заповiдника, якi йшли позаду нас, цього не помiтили. Навряд чи я змогла би пояснити iм, що моя пристрасть до тла Азербайджану не е анi туристичною, анi колекцiонерською – лише лiтературно-любовною. Я збирала крихти реальноi Хозарii, аби поховати iх поряд з чоловiковим пам’ятником, зведеним на iншому тлi – на белградському Ташмайданi.

Ми блукали стежинками по випалених мiсцинах геологiчного катаклiзму. Дебелi кавказькi ящiрки повзли за нами, мов домашнi улюбленцi, а панi Малахат розповiдала про колишню тутешню буйну флору та фауну, оскiльки Каспiйсько-Хозарське море пiд час свого iснування кiлька тисяч рокiв було прiсноводним. Менi вже паморочилося в головi вiд глибини часiв, кайнозой змiнював мезозой, той – палеозой, легко й природно, неначе йшлося про популярний ТБ-серiал, а не про накопичення променистоi енергii в шарах Землi перед нашими очима i пiд пiдошвами.

У певний момент пристрасного занурення директорки у палеолiтний стиль життя вона спинилася, помiтивши, що ми не в захватi вiд тiсноi компанii кавказьких ящiрок, i сказала:

– У першi днi моеi служби в Гобустанi, коли я лише знайомилася з мiсциною, зi мною трапився дивний випадок.