Смок Беллю. Смок і Шорті

Весь цей день вiн переносив своi пакунки до верхнього краю льодiвця, а що цей перехiд був короткий, то вiн навантажував стоп’ятдесят фунтiв за раз дивуючись, як це в нього вистачае сили носити такий тягар. За два долари вiн купив в iндiянина три морськi сухарi, що скидалися бiльш на пiдметку, та кiлька разiв поснiдав, щоразу досхочу наiдаючись сала. Намерзшись, у мокрому вiд поту одязi, вiн спав i другу нiч у брезентi.

Рано-вранцi вiн розiслав брезент на кризi, навантажив його трьома четвертинами тонни й почав тягти.

Коли поверхня льодiвця стала стрiмкiша, його брезент пiшов швидше i нарештi, випереджаючи, пiдбив його так, що вiн опинився зверху i разом iз ним почав швидко котитися донизу.

Сотня носiiв, що зiгнулися пiд своiми пакунками, спинилися, стежачи за ним. А вiн верещав застереження усiм, хто траплявся йому назустрiч, i всi швидко вступалися, даючи йому дорогу.

Унизу, на нижньому краi льодiвця стояв маленький намет. Здавалося, що нiби той намет, пiдстрибуючи, несеться йому назустрiч – так швидко вiн бiльшав.

Залишивши утоптану стежку – шлях носiiв, що ухилявся лiворуч – Смок врiзався в незайманий снiг. Це збило навколо нього морозну куряву, але загальмувало його швидкiсть. Вiн знов побачив намет саме тодi, як наскочив на нього, знiс скрепи на рiжках, ударився в лицьову полу намету i в’iхав у саму середину його, сидячи на брезентi, помiж своiх мiшкiв iз харчами. Намет загойдався, наче п’яний, i в морознiй парi Смок опинився вiч-на-вiч зi зляканою молодою жiнкою, що сидiла на вовняних ковдрах, тiею, що назвала його в Дайi «чечако».

– Бачите, як вiд мене курить1? – запитав вiн весело.

1 «Did you see my Smoke?» (Смок – з англiйськоi «обкурений», звiдси i прiзвисько героя.

Вона глянула незадоволено на нього.

– Кажiть менi тепер про чарiвнi килими-лiтуни, – провадив вiн.

– Чи не хочете ви зсунути цей мiшок iз моеi ноги? – запитала вона холодно.

Вiн подивився i швидко встав.

– Це не мiшок. Це мiй лiкоть. Вибачте.

А проте ця iнформацiя не збентежила ii, а холодний тон звучав, як виклик.

– Треба ще дякувати вам, що не перекинули пiчки, – сказала вона.

Вiн простежив за ii поглядом i побачив залiзну пiчку та кавник, що коло нього поралася молода скво2. Вiн утягнув у себе дух кави й озирнувся до дiвчини.

2 Squaw – жiнка-iндiянка.

– Я – чечако, – сказав вiн. Невдоволений вираз ii обличчя казав йому, що для неi це й без того ясно, але вiн не журився.

– Я кинув моi залiза, цебто пiстолi, – сказав вiн.