Смок Беллю. Смок і Шорті

М’яка багнюка пiддалася пiд ним, вiн похитнувся й упав ниць. П’ятдесятифунтовий пакунок удавив його обличчя в болото i скотився геть, не скрутивши йому в’язи. Зi ста фунтами, що залишилися у нього на спинi, вiн зiпнувся на карачки. Проте не просунувся далеко. Одна рука загрузла до плеча, i вiн лiг щокою в болото. Коли вiн витяг цю руку, загрузла друга. У такому станi було неможливо скинути ремнi, а стофунтовий тягар на спинi не давав йому пiднятися. Спираючись на руки та на колiна, загрузаючи то однiею, то другою рукою, вiн напружився, щоб порачкувати до того мiсця, куди впав малий мiшок iз борошном, але знесилив себе, нiтрохи не посунувшись уперед, i так витолочив травою вкриту поверхню, що маленька калюжа води почала утворюватися в небезпечнiй близькостi бiля його рота та носа.

Вiн спробував перекинутися на спину, на свiй пакунок, але загруз обома руками по самi плечi i став вiдчувати, що затопае. З надзвичайною терплячiстю, вiн поволi витяг одну загрузлу руку, а тодi другу i сперся на них пiдборiддям.

Тодi вiн почав кликати на помiч. Через деякий час вiн почув звуки крокiв, що чалапали по багнюцi позад його.

– Дайте менi руку, товаришу, – сказав вiн, – або киньте мотузка чи щось iнше.

Вiдповiв йому жiночий голос, i вiн впiзнав його.

– Якщо ви розпустите ременi, я зможу пiдвестися.

Стофунтова кладь чвакнула в багнюку, i вiн поволi встав на ноги.

– Гарне становище, – засмiялася мiс Гастел, побачивши його вкрите болотом обличчя.

– Нiчого, – вiдповiв вiн весело.

 – Це моя улюблена фiзична вправа, щоб не дуже швидко рости. Спробуйте це коли-небудь. Вона змiцнюе груднi та спиннi м’язи.

Вiн витер обличчя i рвачким рухом струснув бруд зi своеi руки.

– О! – закричала вона, пiзнавши його. – Це ви, мiстер… ах, мiстер Смок4 Беллю!

4 Smoke – з англiйськоi «обкурений».

– Дякую красненько за вчасний порятунок i за це iм’я, – вiдповiв вiн. – Я тепер двiчi охрещений. Вiдтепер я буду завжди вимагати, щоб мене звали Смоком Беллю. Це сильне iм’я, i воно не без змiсту.

Вiн помовчав, а тодi сказав iз раптовою силою в голосi й виразi.

– Ви знаете, що я збираюся зробити? Я повернуся до Сполучених Штатiв. Я одружуся. Я матиму багато дiтей. І тодi, коли впаде вечiрнiй сутiнок, я зберу навколо себе своiх дiток i оповiдатиму iм про страждання й тяготи, що я перетерпiв на Чiлькутському шляху. І якщо вони не заплачуть, кажу вам, якщо не заплачуть, то я з них шкуру спущу.

VII

Швидко настала арктична зима.