Смок Беллю. Смок і Шорті

Я знов збираюся iхати в одну з таких подорожей, що, як ти кажеш, змiцнюють мужнiсть. А що, як я запропоную тобi поiхати зi мною?

– Трохи пiзненько, мушу сказати. А куди ви iдете?

– Гел та Роберт збираються до Клондайку. Я хочу провести iх через Протоку до Озер, а тодi повернутися…

Вiн не докiнчив, парубок стрибнув наперед та схопив його за руку.

– Визволителю мiй!

Джон Беллю зараз же зробився обережним. Вiн не сподiвався, що запросини буде прийнято.

– Ти ще обмiркуй собi цю справу, – сказав вiн.

– Коли ви iдете?

– Це буде важка подорож! Ти нам заважатимеш!

– Та нi. Я працюватиму. Я навчився працювати з того часу, як потрапив до «Хвилi».

– Кожний мусить узяти з собою запас харчiв на цiлий рiк. Там буде така метушня, що iндiяни-носii не упораються з усiм. Гел i Роберт переноситимуть свое начиння самi. Отож я iду, щоб допомогти iм. Якщо ти поiдеш, то робитимеш те саме.

– Випробуйте мене!

– Ти не зможеш носити кладь, – була вiдповiдь.

– Коли ви iдете?

– Завтра.

– Тiльки ви не робiть висновку, що це на мене вплинула ваша лекцiя про витривалiсть, – сказав Кiт на останок. – Менi хотiлося вислизнути якось вiд цього О’Тари.

– Хто це О’Тара? Японець?

– Нi, вiн iрландець, погонич невiльникiв i мiй найлiпший приятель. Видавець «Хвилi», власник та великий гнобитель. Усе, що вiн каже, виконуеться. Вiн навiть мертвого на ноги поставить.

Цього вечора Кiт написав О’Тарi: «Це тiльки вiдпустка на кiлька тижнiв. Вам доведеться спiймати якогось писаку замiсть мене.

II

Кiт Беллю зiйшов на берег у Дайi серед божевiльноi метушнi збитого докупи люду, тисячного натовпу з тисячофунтовим вантажем. Цю безмiрну силу речей та харчу вивантажували з пароплавiв, нагортаючи на березi цiлi гори. Звiдси все це починало повiльно текти в долину Дайi та через Чiлькут. Переносити все це треба було за двадцять вiсiм миль i тiльки на людських спинах. Індiяни-носii збiльшили платню за перенесення з восьми центiв за фунт до сорока i, не зважаючи на це, вони були переобтяженi роботою.

Найслабшим з-помiж слабих на ноги був Кiт. Як i сотнi iнших, вiн мав при собi величезного пiстоля, що почепив собi на поясi, з патронами. У цьому був також винний його дядько, що пам’ятав ще старi днi сваволi в цих мiсцях. Проте Кiт Беллю був романтиком.