Син Вовка

На снiгу було втоптано продовгуватий майданчик на сто футiв завдовжки й на двадцять п’ять упоперек. Посерединi розклали довгасте вогнище, а з обох бокiв снiг застелили ялиновим гiллям. Усе плем’я висипало з вiгвамiв, i щось iз сто горлянок завело на честь гостя iндiянську пiсню.

За цi два роки Вiдлюдько Макензi навчився iндiянськоi мови – запам’ятав декiлька сотень слiв, опанував горловi звуки, важкi звороти, будову речень, шанобливi епiтети та сполучники. Отож вiн, наслiдуючи iндiян, звернувся до них iз промовою, сповненою предковiчноi поезii, примiтивного красномовства та метафоричних викрутасiв.

Тлiнг-Тiнег i шаман вiдповiли в такому ж стилi, а тодi вiн роздав дрiбнi подарунки чоловiкам, спiвав разом з ними пiсень i показав себе майстерним гравцем у iхнiй улюбленiй грi в п’ятдесят два кiлочки.

Індiяни курили його тютюн i були дуже задоволенi. Але парубки поводилися задерикувато, вихвалялися своею вiдвагою i з натякiв беззубих бабiв та дiвочого хихотiння не важко було здогадатися чому. Вони бачили на вiку небагато бiлих людей, Вовчих синiв, але й тi вже дечого iх навчили.

Вiдлюдько Макензi, дарма що здавався безпечним, добре все те помiтив. А тому, загорнувшись у спальнi хутра, вiн знову все обмiркував, обмiркував дуже докладно i не одну люльку викурив, складаючи план, як дiяти. З усiх дiвчат тiльки одна припала йому до вподоби, i неабихто, а Заринска, ватагова дочка. Риси ii, уся постава найбiльше вiдповiдали уявленням бiлоi людини про жiночу вроду – вона була майже аномалiя серед iнших дiвчат свого племенi.

Вiн здобуде ту дiвчину, одружиться з нею i зватиме ii… авжеж, зватиме Гертрудою! Зваживши так, вiн повернувся набiк i заснув – справжнiй син раси переможцiв.

Завдання було важке i вимагало терплячостi й багато працi, але Вiдлюдько Макензi дiяв хитро, безтурбоття його збивало з пантелику iндiян. Вiн не забув показати чоловiкам, який вiн гарний стрiлець i спритний мисливець, i весь табiр славив його, як вiн застрелив лося з вiдстанi шестисот оленячих шкур.

Вiн вихваляв себе й не шкодував тютюну. Так само вшанував i шамана; вiн розумiв, що той чарiвник мае вплив серед народу, а тому хотiв запевнити собi його допомогу. Але той високий зверхник вiдчував свою могутнiсть i не дав улеститися подарунками. Тодi Макензi не вагаючись уписав його до числа майбутнiх ворогiв своiх.

Хоч i не траплялося йому нагоди поговорити iз Заринскою, але Макензi весь час крадькома поглядав на неi, даючи на здогад, який у нього намiр.