Син Вовка

Найбiльше далися йому взнаки два останнi роки, згаянi на пошуки золота бiля самого Полярного кола. Коли його опосiла тужлива порожнеча, вiн не здивувався, бо був практична людина й бачив, як iнших чоловiкiв захоплювала така сама недуга. Але вiн нiчим не виявив своеi хвороби – тiльки став iще заповзятiше працювати. Запомiгшись спорядженням на кошти майбутнього здобутку, вiн цiле лiто воював з комарами й промивав пiсок у пониззi рiчки Стюарт. Потiм зготовив плiт iз добрячих колод i спустив його Юконом аж до Сороковоi Милi, а там поставив iз того дерева гарну хатину.

Вона мала такий привабливий, затишний вигляд, що багато хто хотiв затоваришувати з ним i оселитися в тiй хатинi. Але вiн розвiяв iхнi надii на диво короткими й промовистими словами i закупив у факторii подвiйний запас харчiв.

Як уже зазначалося, Вiдлюдько Макензi був практична людина. Коли вiн чого-небудь хотiв, то зазвичай домагався того, i то якомога в найлегший спосiб. Хоч вiн не страхався тяжкоi працi та злиднiв, а проте не мав охоти мандрувати шiстсот миль кригою з собаками, далi плисти двi тисячi миль океаном та ще десь iз тисячу миль добиратися до рiдного краю, – i все лиш задля того, щоб знайти собi дружину.

Життя занадто коротке. Тому вiн запрiг своiх собак, прив’язав до санок досить незвичний вантаж i вирушив до гiрського кряжу, що на його захiдних схилах бере свiй початок рiчка Танана.

Мандрiвець iз нього був витривалий, а його собаки мали славу найшвидших, найдужчих i найневибагливiших на всьому Юконi. За три тижнi вiн уже прибув до табору племенi стiкiв, що жило у верхiв’i Танани.

Стiкiв здивувала його вiдвага, бо вони мали лиху славу: вбивали бiлих людей за таку дурничку, як гостра сокира або зламана рушниця. Але Вiдлюдько Макензi прийшов до них сам, i в його способi поводитися була чарiвна сумiш покiрливостi, панiбратства, самовладання й нахабства. Треба бути дуже спритним i добре знати психологiю дикунiв, щоб користуватися такою рiзноманiтною зброею. Але вiн був досвiдчений майстер у цiй справi, знав, коли треба поступатися, а коли гнiвно вергати блискавки й громи.

Найперше вiн привiтався з ватагом Тлiнг-Тiнегом i вшанував його подарунками – кiлькома фунтами чорного чаю й тютюну, тим здобувши у нього прихильнiсть i ласку. Потiм зазнайомився з хлопцями й дiвчатами, а ввечерi влаштував iм потлач[3 - Потлач – в iндiян пiвнiчно-захiдного узбережжя Америки учта, що на нiй господар обдаровуе гостей або ж знищуе свое майно з метою пiднести власний авторитет.].