Син Вовка

А якщо вiн не хоче? Добре! Вовк уже втомився говорити. Вiн тiльки ще раз нагадае вам закон: коли хто позбавить життя одного Вовка, то за це головою накладуть десятеро.

Макензi усмiхнувся й вiдiйшов на свое мiсце, але на серцi йому було неспокiйно. Стояла ще темна нiч. Дiвчина пiдiйшла до нього й похапцем розповiла, до яких хитрощiв удаеться Ведмiдь у бiйцi на ножах. І Макензi уважно ii вислухав.

Отже, вони будуть битися. Зараз десятки мокасинiв розширили майданчик бiля вогнища. Багато мовилося про шаманову поразку.

Дехто казав, що вiн лише не захтiв показувати своеi сили, але iншi згадували минулi випадки й погоджувалися з Вовком. Ведмiдь вийшов на середину майданчика, вийнявши з пiхов мисливського ножа росiйськоi роботи. Лис зауважив, що Макензi мае револьвери; тодi той зняв пояса й надiв на Заринску i так само звiрив iй i рушницю свою. Дiвчина похитала головою – мовляв, вона не вмiе стрiляти, бо ж рiдко доводилося жiнцi мати в руках такi коштовнi речi.

– Тодi, якщо небезпека надiйде до мене ззаду, голосно гукни: «Мiй мужу!» Нi, отак: «Мiй мужу!».

Вiн засмiявся, коли вона проказувала незнайомi англiйськi слова, вщипнув ii за щоку й увiйшов у коло. Не лише зростом i поставою переважав його Ведмiдь, але й Ведмедiв нiж був довший на добрих два дюйми. Вiдлюдьковi Макензi траплялося вже на своему вiку ставати вiч-на-вiч iз супротивником, отож вiн знав, що перед ним стоiть справжнiй чоловiк. Однак вiн аж стрепенувся, побачивши блискучу крицю, i в жилах швидше запульсувала гаряча кров його предкiв.

Не раз заганяв Ведмiдь Вiдлюдька то до краю вогнища, то в глибокий снiг, але потiм, ступiнь по ступневi, наче вправний боксер, вiн знову вертався насеред поля. Нiхто не заохочував його, тимчасом як супротивника пiдбадьорювали хвалою, порадами, осторогами. Але Макензi мiцнiше стискав зуби, коли дзвенiли ножi, черкаючи один об одного, i свiдомий своеi сили, натискав або боронився цiлком спокiйно. Спочатку вiн почував жаль до свого супротивника, але той жаль зник перед первiсним iнстинктом самооборони, а потому цей iнстинкт перетворився на жадобу вбивства.

Десять тисяч рокiв цивiлiзацii спали з нього, i вiн став печерним чоловiком, який б’еться за самицю.

Двiчi вiн штрикнув Ведмедя, одскочивши непошкоджений, але втрете не умкнувся, i вони зiтнулися: кожен вiльною рукою вхопив за озброену руку ворога. Тодi тiльки Макензi вiдчув страшенну силу свого супротивника.