Син Вовка

Його м’язи болiсно напружились, аж вузлами взялися, жили його тужнi мало не рвалися з натуги, а вiстря з росiйськоi крицi полискувало ближче й ближче. Вiн спробував вiдiрватися вiд супротивника, але цим тiльки нашкодив собi. Коло людей, у хутра затушкованих, усе вужчало; кожен прагнув побачити останнiй удар. Та враз Макензi спритно вiдхилився трохи набiк i вдарив свого супротивника головою. Ведмiдь мимоволi похитнувся й утратив рiвновагу, а Макензi швидко пiдставив йому ногу i, подавшись уперед усiею своею вагою, турнув супротивника за коло глядачiв у глибокий снiг.

Ведмiдь виборсався зi снiгу й кинувся назад на бойовище.

– О мiй мужу! – голос Зарински задзвенiв, попереджаючи про небезпеку.

На звук спущеноi тятиви Макензi пригнувся до землi, й стрiла з кiстяним вiстрям пролетiла над ним, влучила Ведмедевi в груди, i той з розгону впав на нього. Але за мить Макензi скочив на ноги. Ведмiдь лежав нерухомо, а по той бiк вогнища стояв шаман i накладав другу стрiлу.

Макензi схопив важкого ножа за кiнчик леза i рвучко метнув його.

Нiж, блискавкою майнувши над багаттям, аж по самий держак угородився в горло шамановi. Той захи- тався i впав у жар на вогнище.

Клац! Клац! – Лис ухопив рушницю Тлiнг-Тiнегову i даремне намагався загнати набiй у цiвку, але, почувши, як зареготався Макензi, випустив ii.

– Виходить, Лис ще не навчився гратися цiею цяцькою? Вiн ще жiнка. Ходи сюди! Я тебе навчу.

Лис вагався.

– Ходи, кажу!

Лис пiдступив невпевнено, як набитий собака.

– Ось так i так.

І все! – Набiй став на свое мiсце i, звiвши курка, Макензi приклав рушницю до плеча.

– Лис сказав, що цеi ночi вiдбудуться великi подii, i сказав правду. Великi подii вiдбулися, та Лисова в них участь була нiкчемна. Чи Лис i досi хоче взяти Заринску до свого намету? Хоче пiти слiдом за шаманом i Ведмедем? Нi? Гаразд!

Макензi зневажливо вiдвернувся й витяг ножа шамановi з горла.

– Може, хто iнший з молодих мисливцiв цього хоче? Якщо е такi, то Вовк кластиме iх по двое й по трое, доки не лишиться жодного.

Немае? Гаразд. Тлiнг-Тiнегу, я дарую тобi цю рушницю вдруге. Якщо тобi доведеться мандрувати на Юкон, то пам’ятай, що там завжди буде для тебе мiсце й багато iжi бiля Вовкового багаття. Нiч уже, бачу, обертаеться на день. Я йду, але можу вернутися. Тож не забудьте про Вовчий закон!

Макензi пiдступив до Зарински, а iндiяни дивилися на нього, наче на якусь надприродну iстоту. Дiвчина стала на чолi запрягу, й собаки рушили.