Син Вовка

– Це вже вашi французькi вигадки, – вiдказав Лон. І потiм, повертаючись iти, спитав: – А ви вiдправите панахиду, коли менi не пофортунить?

Але священик тiльки всмiхнувся. Вiн i собi повернувся й рушив у напрямку бiлоi замерзлоi рiчки. До ополонки провадила втоптана стежка зi ступiнь завширшки. Обабiч лежав глибокий, пухкий снiг. Люди йшли один за одним, мовчки, а священик у чорнiй сутанi надавав походовi урочистого, похоронного вигляду. Як на Сорокову Милю, то це був теплий зимовий день; обважнiле небо нависло низько над землею, а живе срiбло показувало незвичний рiвень – двадцять градусiв пiд нулем.

Коли прийшли до ополонки, Бетлз, походжаючи, очевидно, знов мовчки обмiрковував сварку, бо на закiнчення вигукнув свое: «Це зовсiм нi до чого не приходилося!» А Лон Мак-Фейн похмуро мовчав. Гнiв так душив його, що вiн не мiг говорити.

А все ж у тi хвилини, коли вони не думали про сварку, то обое дивувалися на своiх товаришiв. Вони сподiвалися, що iм чинитимуть опiр, i ця мовчазна згода ображала iх. Здаеться, можна було бiльшого сподiватися вiд близьких людей, i обидва в душi почувалися наче скривдженими й обурювалися тим, що стiльки друзiв без единого слова протесту вийшли подивитися, наче на свято, як вони стрiлятимуть один одного. Видно, небагато вони були вартi в громадi. Якось дивно поводилися iхнi товаришi, аж не вiрилося.

– Станьмо спина до спини, Девiде. Чи досить буде п’ятдесяти крокiв, чи, може, подвоiти вiдстань?

– Досить, – хижо вiдрубав Бетлз.

Але новий манiльський мотуз, що був не на виднотi, а так собi недбало обкручений на руцi в Мелмюта Кiда, привабив меткий iрландцiв погляд i сповнив його тривогою.

– А нащо тобi мотуз?

– Швидше! – Мелмют Кiд глянув на свого годинника. – У мене дома повна пiч хлiба, i я не хочу, щоб вiн запався. Та й ноги менi мерзнуть.

Іншi чоловiки, хто як, теж виявляли свою нетерплячку.

– Але ж нащо цей мотуз, Кiде? Вiн зовсiм новий, хiба ж твiй хлiб такий важкий, щоб витягати його мотузом?

Бетлз цю хвилину озирнувся. Панотець Рубо, що саме розкумекав, до чого йдеться, затулив рота рукавицею, ховаючи посмiшку.

– Нi, Лоне, це мотуз на людину. – Мелмют Кiд, як треба, умiв справити враження.

– На яку людину? – Бетлз теж зацiкавився мотузом.

– На другу людину.