Син Вовка

Коли мешканцi Сороковоi Милi видиралися на вкритий льодом берег вирубаними в кризi схiдцями, а потiм iшли вулицею до поста, то дехто, нiби кашляючи, тамував смiх, а дехто пiдморгував, удаючи, що струшуе снiг, який налип на вiях. Але собака завив протягло й погрозливо вже десь ближче. За рогом зойкнула якась жiнка й гукнула: «Вiн сюди бiжить!» Потiм до гурту прискочив якийсь iндiянський хлопець та кiлька зляканих собак, що мчали так, наче за ними сама смерть гналася. Слiдом бiг Жовте Ікло з наiжаченою шерстю, як сiра блискавка.

Всi, окрiм янкi, сипонули врозтiч. Індiянський хлопець спiткнувся й упав. Бетлз спинився, схопив хлопця за полу й кинувся до стосу дров, куди вже видряпалися iншi чоловiки. Жовте Ікло вернувся назад, переслiдуючи якогось пса. Той пес, не скажений, але збожеволiлий зi страху, втiкаючи, збив Бетлза з нiг i помчав угору вулицею. Мелмют Кiд вистрiлив у Жовте Ікло. Скажений собака перекрутився в повiтрi, впав на спину, тодi знову скочив на ноги й одним стрибком здолав пiв дороги до Бетлза. Але не досяг його.

Бо Лон Мак-Фейн зiскочив зi стосу дров i схопив собаку на льоту. Вони покотилися; Лон, випроставши руку, тримав собаку за горло, щоб уберегтися вiд смердючоi слини, що бризкала йому в обличчя. Тодi Бетлз iз револьвером у руцi, вигодивши слушну мить, спокiйно поклав край боротьбi.

– Оце була чесна гра, Кiде, – зауважив Лон, пiдводячись i струшуючи снiг iз рукавiв. – І я узяв свое.

Увечерi, тимчасом як Лон Мак-Фейн, надумавши вернутися в лоно церкви, простував до хатини панотця Рубо, Мелмют Кiд довго розмовляв про цю дрiбну подiю.

– Невже ти б зробив таке? – чiплявся до нього Макензi.

– Якби вони здумали стрiлятися? Хiба я коли порушував свое слово?

– Та нi, не в тiм рiч. Вiдповiдай на запитання. Чи зробив би?

Мелмют Кiд пiдвiвся й сказав:

– Вiдлюдьку, я сам себе весь час питаю про це.

– Ну й що?

– Та ось i досi не знаю, що вiдповiсти.

У ДАЛЕКІЙ КРАЇНІ

Коли людина мандруе в далеку краiну, iй доводиться забувати чимало з того, до чого вона звикла, i пристосовуватися до нових життевих обставин. Вона мусить вiдмовитись вiд колишнiх iдеалiв, зректися колишнiх богiв, а часто й переробити закони моралi, що досi керували ii поведiнкою. Тому, хто мае протеiвську[5 - Протей – у грецькiй мiфологii морський бог, що мiг на свою волю змiнювати власний вигляд.