Син Вовка

Це вона вивчала карти, розпитувала золотошукачiв i втовкмачувала географiю й топографiю у чоловiкову порожню голову доти, аж усi дивувалися, як швидко вiн пiзнав краiну та знае ii особливостi. Звiсно, казали, що жiнка в нього молодчага, але тiльки дехто мудрiший складав iй правдиву цiну й жалiв ii.

Вона працювала, а вiн одержував хвалу й винагороду. У Пiвнiчно-Захiднiй територii замiжня жiнка не мае права робити займанку, хай то буде мiлина, золотий пiсок чи кварцова жила, тож Едвiн Бентам подався до вповноваженого по золотих копальнях i записав на себе 23-тю гiрську дiлянку в другому рядi Французького пагорба.

А як настав квiтень, то вони вимивали щодня на тисячу доларiв золота, i таких днiв ще мало бути дуже багато.

Пiд Французьким пагорбом текла рiчка Ельдорадо; на дiлянцi коло рiчки стояла хатина Клайда Вортона. Тодi вiн ще не вимивав щоденно по тисячi доларiв, але його купи нарiнку раз у раз зростали, i мав настати час, коли цей нарiнок перейде крiзь промивальню i протягом тижня на днi осядуть сотнi тисяч доларiв.

Клайд Вортон часто сидiв у тiй хатинi, курив люльку й солодко мрiяв – але не про нарiнок, навiть не про пiвтонни золотого пiску у великому сейфi Компанii Тихоокеанського узбережжя.

А Грейс Бентам, перемиваючи циновий посуд у своiй хатинi на схилi гори, часто поглядала на хатину бiля рiчки Ельдорадо й також мрiяла – i також не про нарiнок, i не про золотий пiсок. Вони часто зустрiчалися, бо стежки iхнiх дiлянок перехрещувались, а до того ж навеснi в Пiвнiчнiй сторонi людям багато про що хочеться погомонiти; однак нi разу нi поглядом, анi словом вони не виявили того, що було в них на серцi.

Так було спочатку. Але одного дня Едвiн Бентам пiдняв руку на свою дружину. Всi хлопчаки такi; а ще й ставши одним iз королiв Французького пагорба, вiн дуже запишався й забув, що за все завдячуе iй. Почувши про це, Вортон того ж таки дня пристерiг Грейс Бентам на стежцi й палко заговорив до неi. Вона була дуже щаслива, хоча й вiдмовилася слухати та взяла з нього обiцянку не казати знову таких речей.

Їi пора ще не настала.

Але сонце почало мандрiвку назад, пiвнiчна темрява змiнилася на крицеву барву свiтанку, снiг став танути, по обмерзлих порогах ринула вода, i шукачi заходилися промивати золото. Вдень i вночi жовта глина й нарiнок пробiгали крiзь швидкi заставки, вiддаючи свiй викуп дужим людям iз пiвдня. І пiд час тоi метушнi прийшла пора Грейс Бентам. До всiх така пора приходить у свiй час – звiсно, коли ми не занадто вайлуватi.