Син Вовка

Вiн благав у Бога послати йому лося, одного тiльки лося, але вся дичина наче покинула той край. Коли смеркло, змучений мисливець насилу побрiв до табору голiруч i з важким серцем. Дике собаче виття й пронизливий Рутин крик змусили його наддати ходи.

Примчавши до табору, вiн побачив, що жiнка вимахуе сокирою серед зграi розлючених собак. Собаки зламали залiзний закон своiх господарiв i накинулися на харчi. Кiд прилучився до бойовища, орудуючи рулею, i знову вiдбулася предковiчна жорстока трагедiя природного добору.

Рушниця й сокира розмiрено здiймалися й опускалися, влучали й схиблювали; гнучкi тiла з дикими очима й запiненими iклами звивалися на всi боки; людина й звiрина заповзято боролися за перевагу. Врештi набитi собаки поповзли до краю свiтляного кола вiд вогнища, зализуючи рани й голосячи до зiрок над своею бiдою.

Собаки зжерли весь запас сушеноi лососини, i на бiльше як двiстi миль пустельноi дороги лишилося десь iз п’ять фунтiв борошна. Рут вернулася до свого чоловiка, а Мелмют Кiд заходився бiлувати собаку, що лежав iз розтрощеним черепом.

Вiн порiзав ще тепле м’ясо на шматки й старанно поховав усе, крiм пiкури й тельбухiв, що iх кинув недавнiм товаришам убитого собаки.

Ранок принiс новий клопiт. Собаки почали кусатися мiж собою. Вся зграя кинулася на Кармен, що й досi ще чiплялася за життя. Не допомiг i батiг. Собаки звивалися й скавчали вiд ударiв, але розбiглися аж тодi, коли вiд Кармен не лишилося й слiду – нi кiсток, нi шкури, анi навiть шерстi.

Мелмют Кiд заходився коло свого дiла, прислухаючись до Мейсонового маячiння, що знову був у Тенесi, i вiв гарячi суперечки з друзями своеi молодостi.

Сосни росли близько одна вiд другоi, i Кiд порався швидко. Рут слiдкувала, як вiн лаштував схованку, таку, як часом роблять мисливцi, щоб уберегти м’ясо вiд росомах i собак. Один по одному вiн пригнув вершечки двох сосонок мало не до землi i зв’язав iх ремiнцем iз лосевоi шкури. Потiм уговкав собак i запрiг iх у двое санок, куди навантажив усе добро, крiм тих хутр, що були на Мейсоновi.

А в тi хутра Кiд щiльно загорнув Мейсона, обмотав його шнурками i кiнцi шнуркiв прив’язав до зiгнутих сосонок. Раз рiзонути мисливським ножем – i сосонки, випроставшись, пiднесуть тiло високо в повiтря.

Рут чула останню волю чоловiка й не сперечалася. Сердешна добре засвоiла науку слухняностi. Вона змалку звик-ла до покори й бачила, що всi жiнки коряться пановi свiту – чоловiковi; заперечувати йому просто не годилося.