Біблія саморозвитку. Ілюстроване видання

Я мав на це право, адже я був батьком цiеi дитини. В мене теж була своя думка на цей рахунок, але я висловив ii НЕ вголос – я висловив ii своему серцю. Я прийняв для себе рiшення, що мiй син буде чути та говорити. Нехай Матiнка-природа i дала менi дитину без вух, але вона не може змусити мене змиритися з цим нещастям.

У глибинi душi я знав, що мiй син буде чути та говорити. Як? Я був упевнений, що е якийсь спосiб, i я знав, що знайду його. Я згадав слова безсмертного Емерсона: «З усiх бокiв нас навчають вiрi.

Нам залишаеться тiльки бути слухняними i смиренними. Для кожного з нас е шлях, i, прислухаючись, ми зрозумiемо, який напрямок е правильним».

Що це за правильний напрямок, запитаете ви? БАЖАННЯ! НАЙБІЛЬШЕ НА СВІТІ Я бажав, щоб мiй син не був глухонiмим. І я нi на мить не зрiкся цього бажання.

Багато рокiв тому я писав: «Нашi единi обмеження – це тi, якi ми встановлюемо в нашому власному розумi». Але тодi я вперше замислився, чи дiйсно це правда. На лiжку передi мною лежала новонароджена дитина без природного органу слуху.

Навiть якщо вiн i зможе чути та говорити, вiн буде явно знiвечений на все життя. Звичайно, це було обмеження, яке ця дитина не сама встановила у своему розумi.

Що я мiг вдiяти в тiй ситуацii? Я повинен був знайти спосiб прищепити цiй дитинi свое власне палке бажання вигадати спосiб i алгоритм передачi звуку в його мозок без допомоги вух.

Як тiльки мiй син став досить дорослим для цього, я почав наполегливо наповнювати його розум непереможним бажанням чути, щоб Природа, вiдомими тiльки iй методами, трансформувала це бажання у реальнiсть.

Всi цi думки постiйно крутилися у моiй власнiй головi, але я нiкому про це не говорив. Кожного дня я знову i знову повторював свою обiцянку не миритися з глухотою сина. Коли вiн пiдрiс i почав помiчати оточуючi його речi, ми помiтили, що вiн все ж трохи чуе. Коли вiн досяг вiку, коли дiти зазвичай починають говорити, вiн не намагався говорити, але по його дiям ми бачили, що вiн мiг чути певнi звуки.

Це було все, що менi потрiбно було знати! Я був переконаний, що якщо вiн мiг чути, нехай навiть зовсiм трохи, вiн може розвинути цю здатнiсть ще бiльше. Потiм сталося те, що дало менi яскравий промiнь надii. І сталося це, як зазвичай бувае, геть несподiвано.

Ми придбали патефон. Коли наша дитина вперше почула музику, вона була просто в неймовiрному захватi, i, звичайно ж, забрала його собi. Незабаром в нашого сина навiть з'явилися певнi улюбленi записи.