Відьма з нашого офісу

Мiй кiт – шалений кавоман, от i пронюхав, що тут найсмачнiша кава у мiстi.

– Вiн встиг перевiрити меню у всiх квартирах мiста? Погано ж ви слiдкуете за своiм улюбленцем! – кольнула я хлопця, але той i не думав ображатися.

– Розпочав iз вашоi та, як бачимо, не прогадав. Котяча iнтуiцiя!

Вiктор виявився ще тим базiкалом. Доки закипала вода, я дiзналася всю iсторiю його життя. А пiсля слiв: «Моя мама працюе у вашiй компанii. Ти знаеш Катерину Сергiiвну?», – ледь не впала зi стiльця.

О так, я ii чудово знала! Це була справжнiсiнька вiдьма, яка обожнювала пити кров iз домiшками слiз.

Ви думаете, що ii спалили б на вогнищi у тривожнi часи середньовiччя? Як би не так! Вона б влилася до групи найзапеклiших мисливцiв i нашiптувала: «Звернiть увагу на оту кралю. В ii кишенi завалялись сушенi таргани й жменька полину. Точно вiдьма!» А все тому, що потенцiйна жертва вчора пройшла повз неi i не привiталася. Не знаю, чим я заслужила таке нещастя, але Катерина Сергiiвна була моею начальницею.

Про ii хобi жбурлятися речами й виплескувати на пiдлеглих тонну iстеричного лементу ходили легенди.

Тож, можна сказати, що панi була легендарною. Як казковий змiй чи гнилозубий троль.

І ось ця малоприемна ледi виявилася мамою мого сусiда! Джекпот! Яка прекрасна можливiсть помститися за недоспанi ночi й зiпсованi нерви!

У моiй головi визрiвав пiдступний план.

Звiсно, обiйдемось без згорiлих свiчок, замовляння на його кота та iншоi подiбноi маячнi.

Для справжньоi жiнки немае нiчого складного у звабленнi об’екта своiх бажань.

Влучнi комплiменти, легкий флiрт, п’янкий ефiр несказанностi – i жертва, не без задоволення, потрапляе у мiцну павутину пристрастi. А далi – справа технiки.

Я подала Вiктору тарiлку зi своiм улюбленим печивом й тихо промуркотiла: «Рада знайомству».

Гра у «кiшки-мишки» розпочалася.

***

Наступного ранку я ледве дочвалала до офiсу. Страшенно хотiлося спати, з’iсти чогось солоденького й втекти туди, де повiтря пахне морською сiллю й розпеченим на сонцi пiском, а не паперами, офiсним пилом i дешевими жiночими парфумами.

До дверей кабiнету набiгла немаленька черга. Звiт потрiбно здати до дев’ятоi, а Катерини Сергiiвни все ще не було. Попереду переминалася з ноги на ногу Наталка – симпатична провiнцiйна жiночка, яка вiдчайдушно намагалася прижитися у великому офiсi. Невiдомо, чиiм зламаним навiгатором завело ii до наших джунглiв, але вона мужньо трималася й намагалася не потрапляти зайвий раз на очi вiдьмi.