Відьма з нашого офісу

Та сьогоднi iй трапився не той лотерейний бiлет.

Позаду пролунали кроки, Катерина Сергiiвна холодно зустрiла вiтання, рiзнула Наталку поглядом й поринула в темiнь свого лiгва.

– Проходьте!

Повiтря стало наелектризованим i вистачило б жарини, аби офiс охопили язики полум’я. І вона не забарилася. Через хвилину ми почули крик, до якого вже звикли вуха офiсних тубiльцiв.

– Чому цифри не обведенi олiвцем? Де я маю iх шукати на цьому туалетному паперi?!

Вiдьма ривком розiдрала документи й жбурнула iх в обличчя Наталки.

– До дев’ятоi звiт мае бути на моему столi! Час пiшов!

Наталка випурхнула iз кабiнету й зацокотiла пiдборами по сходах. Я помiтила згорблену спину й все зрозумiла.

– У неi знову поганий настрiй?

Наталя стиснула губи. На очi набiгла сльоза, але плакати було нiколи. До новоi хвилi сорому лишалося менше пiв години й купа жалюгiдних паперових клаптикiв, якi доводилося складати, як пазли.

Я дiстала шоколадку й поклала на Наталчину половину столу.

До кiмнати зазирнула Іринка, тiнi на ii обличчi говорили самi за себе.

– Дiвчата, що не так iз моею спiдницею?

Я оцiнила ii поглядом. Звичайна спiдниця-олiвець: червоно-чорна клiтинка, прикривае колiна й пасуе до чорного гольфа Ірини.

– А що не так? – перепитала я дiвчину. Іринка звела плечима.

– Моя обновка нагадуе iй одяг повii з американського пiдлiткового кiно. Звiсно, це ж зовсiм не вписуеться у сiрий дрес-код офiсного планктону.

Я посмiхнулася, Катерина Сергiiвна мае монополiю на червоний колiр, тож рiшення Ірини проiгнорувати це неофiцiйне правило було необачним.

– Наступного разу приходь без спiдницi, – резюмувала я iз якомога серйознiшим виглядом й продовжила писати.

Попри шалений електронний прогрес, вiдьма надавала перевагу старому перевiреному методу письма вiд руки.

Друкувати дозволялось лише надважливi документи. Я завжди пiдозрювала, що це спосiб тортур для офiсного працiвника.

Народна мудрiсть стверджуе, що шлях до чоловiчого серця лежить через шлунок… його кота. Можливо, це й не зовсiм точне формулювання, але в ньому е частка iстини.

Я завбачливо забiгла до найближчого супермаркету за смакотою для Рудi, а потiм обдарувала його господаря наймилiшою посмiшкою зi свого арсеналу:

– Як щодо невеликоi екскурсii мiстом?

Що не кажiть, а трiшки романтики не завадить моему плану.