Відьма з нашого офісу

Як i всi жiнки ii вiку, вона обожнюе квiти, серiали…

Я швидко витерла сльози.

– А якi квiти вона любить?

– Троянди: бiлi, червонi, але не жовтi, – Вiктор хмикнув, а я вiдчула, що план помсти мае шанси на успiх. – Жовтi квiти, на ii думку, дарують лише бабцям.

– Дякую за пiдтримку! Ти такий хороший!

Вiктор усмiхнувся й вийшов iз кiмнати, я лишилась наодинцi з паперовою купою i чашкою еспресо.

***

Вранцi я стояла iз готовим перерахунком й чекала черговоi порцii ненавистi. За дверима кабiнету звучали голоси, але розпiзнати iх не вдавалось.

На порозi з’явилася Наталка. Я краечком вуха вловила останнi слова, якi призначалися iй.

– Спасибi, Наталочко, я цiную корисних людей.

Помiтивши розгублений вигляд колеги, я зрозумiла суть розмови.

– О, а ти що тут робиш? – Наталка ловила повiтря ротом, як риба, яку щойно витягли з води.

– Звiт принесла, – спокiйно вiдповiла я й увiйшла в кабiнет.

Пiсля неприемноi розмови iз вiдьмою, яку я мужньо витримала, вдивляючись у вiкно, у головi роiлася тисяча думок.

Здавалося, що моi таргани влаштували «мозковий штурм» для швидкого редагування плану помсти. Але ззовнi я здавалась незламною.

Нiколи б не подумала, що винною у моiх стражданнях виявиться Наталка. Як-то кажуть, у тихому болотi водяться сiрi офiснi чорти. Ну що ж, моя люба, ми ще побачимо, хто кого.

Пiд час обiдньоi перерви дiвчата обмiнюватись цiкавими любовними iсторiями. І я, сьорбаючи гарячий шоколад, ненароком зауважила, що полюбляю жовтi троянди, як i наша Катерина Сергiiвна, тож коли черговий залицяльник подарував менi такий букет, шефиня ледве не подавилася вiд заздрощiв.

План спрацював. Наступного дня офiс гудiв, як вулик, старанно пережовуючи останнi новини. Вiдьма, мов навiжена, жбурлялася жовтими трояндами, а перелякана Наталка ховалась вiд ii гнiву в офiсному туалетi.

З XIV столiття, часiв процвiтання iнквiзицii, страта вiдьом стала розважальним шоу для вибагливоi публiки i я була не проти продовжити цю прекрасну традицiю, тож дотрималася всiх законiв жанру.

Натхненна першими успiхами, забiгла до сусiда аби пригостити Рудi паштетом iз «нiжного кролика». Дверi вiдчинила чарiвна блондинка зi свiтлими очима i я вiдчула, як земля пливе з-пiд моiх нiг. Слова Вiктора прискорили ii рух.

– Знайомся, це Аня, сусiдка, яка обожнюе котiв й пiдгодовуе нашого Рудi. А це моя кохана дiвчина Лариса. Забiжиш до нас на чай?

Фортеця моiх планiв iз гуркотом розсипалась й покотилися сходами вниз.