Відьма з нашого офісу

Ех, Кропивницький, Кропивницький! Мiсто чудового театру й нiкудишнiх актрис.

***

Кiлька днiв я не розлучалася з розчаруванням. Носила його, як туфлi на шпильцi: затiснi, незручнi, але жаль викидати.

Це ж треба, якби не та фарбована блондинка, Вiктор не встояв би перед моiми чарами. Втiшало одне: дiвчинi явно не пощастило зi свекрухою. Уявляю, з яким обличчям бiдолашна складатиме тест «першого борщу».

А в тому, що до цього дiйде, я не сумнiвалася.

Наступного тижня трапилось дещо дивне. Я спускалася офiсними сходами й наткнулась на вiдьму.

Шефиня пiдняла на мене очi й тiлом загарцювали мурахи. У головi кружляли чорнi круки думок: «Звiт здала, теки впорядкувала, пошту перевiрила, на робочому мiсцi порядок…»

Якби вона плеснула в обличчя кавою чи заверещала, витрiщаючи очi: «Чому не на робочому мiсцi? Вам не платитимуть за прогулянки сходами», я б не здивувалася. Але вiдьма ошелешила мене ввiчливим привiтанням й зникла за дверима.

Що це було?

Цифри стрибали з рядка на рядок, я не могла зосередитись, з голови все не йшла вранiшня пригода.

По обiдi до кабiнету залетiла Кiра, наша офiсна сорока, професiйний кур'ер i, звiсно, швидке доставлення ранкових плiток. Їх дiвчата розбирали навiть краще, нiж гарячi пирiжки й смачну каву в паперових стаканчиках.

– А ви чули, що в нашоi злюки з'явився мужчина?

Я ледве не подавилась. Так ось у чому розгадка!

Знай ми про це ранiше, пiдшукали б iй якогось мена.

Дiвчата тим часом торохтiли.

– А хто вiн? Звiдки знаеш?

Кiра пiдморгнула й гучно зашепотiла: «У мене своi джерела».

У цьому ми не сумнiвалися.

– Це добре, – озвалась Іринка, – але, якщо це так впливае на нашу вiдьму, уявiть, що буде, якщо ii зрадять iз пристрасною брюнеткою. Вона ж винищить темноволосих дiвчат як клас i менi доведеться перефарбовуватися, щоб вижити.

– Це не допоможе, – хмикнула Кiра, – краще вiдразу поголися. Навряд чи мужчина крутитиме любофф iз лисою.

– Чому ви вiдразу про погане? Раптом це хороший знак? – подала голос Наталка.

Пiсля урочистого «посвячення в лицарi» букетом жовтих троянд, вона виглядала невпевнено й рiдко встрявала в розмову.

Я знизала плечима. Життя навчило мене тримати язик за зубами й не втручатися в iнтриги. Ввечерi бiля офiсних стiн зупинився чорний BMW.