Нарцис і Ґольдмунд

З часу одужання його вiдчуття дуже загострилися; хоч вiн iще анiчогiсiнько не знав про своi майбутнi цiлi, зате з чiткою i часто моторошною виразнiстю вiдчував, що вирiшуеться його доля, що прекрасний час невинностi i спокою минув i що все в ньому було сповнене напруженоi готовностi.

Часто передчуття бувало п’янким, пiвно5чi не давало заснути, наче солодка закоханiсть; але нерiдко воно бувало темним i невимовно гнiтючим. Мати, так давно втрачена, знову повернулася до нього; це було велике щастя.

Але куди поведе ii заманливий поклик? До невизначеностi, колiзiй, до нужди, а може, й до смертi. До тишi, спокою, благодатi, до чернечоi келii i до життя у чернечiй громадi вона не вела, ii поклик не мав нiчого спiльного з тими батькiвськими заповiдями, якi вiн так довго плутав з власними бажаннями. З цього почуття, яке часто було сильним, страшним i пекучим, як дошкульний фiзичний бiль, живилася побожнiсть Гольдмунда. Повторюючи довгi молитви до святоi Матерi Божоi, вiн звiльнявся вiд надлишку почуттiв до власноi матерi. Проте нерiдко його молитви знову закiнчувалися тими дивними, чудовими снами, якi вiн тепер так часто переживав: снами наяву, в напiвсвiдомостi, мрiями про неi, в яких брали участь усi почуття. Тодi материнський свiт оповивав його пахощами, загадково дивився сповненими любовi очима, наповнював глибоким звучанням моря i раю, лагiдно нашiптував беззмiстовнi або скорiше перенасиченi змiстом звуки, мав солодкий i солоний присмак, торкався шовковистим волоссям спраглих губ i очей. В матерi було не тiльки все чарiвне, не тiльки милий закоханий погляд блакитних очей, чудова щаслива усмiшка, лагiдна втiха; в нiй, десь пiд пишними пеленами, ховалося i все жахливе й темне, всi пристрастi, всi страхи, всi грiхи, всi голосiння, усi народження, усi помирання. Глибоко занурювався юнак у цi мрii, цi хитросплетiння одухотворених почуттiв. У них знову поставало не тiльки чарiвне, миле серцю минуле: дитинство i материнська любов, золотосяйний ранок життя; в них чаiлося також погрозливе, багатообiцяюче, заманливе i небезпечне майбутне. Інодi цi мрiяння, в яких мати, Мадонна i кохана були одним цiлим, здавалися йому потiм жахливими злочинами i блюзнiрством, смертними грiхами, якi нiколи вже не спокутувати; а часом вiн знаходив у них справжнiй порятунок, досконалу гармонiю.