Диктатор

І знаеш, тодi я дiйсно вiрив у нашу краiну. Чи то може вона була iншою.

– Знаеш, Френку, в чому рiзниця? – каже Майкл С’ютi.

– В тому, що ти i зараз вiриш в Америку. Або ж хочеш, аби усi думали, що ти в неi вiриш, – спокiйно говорить Френк Лейл.

С’ютi пiдморгуе другу i каже:

– Чи не випити нам чогось старенького та приемного, поки будемо обiдати? Ходiмо, друже! Квiтень у цьому роцi не залишае нам вибору.

– Вибiр е завжди, – каже Френк, i вони йдуть у той ресторан, де колись один з них стрiляв у радянського шпигуна, а iнший покохав вродливу жiнку, якiй принiс один лишень суцiльний страх, множений на безсоннi ночi.

2013 рiк

Вiн ходив мiстом i слухав людей. Вiн не розмовляв з ними, не сперечався, не фiлософствував на теми нацiональноi iдентичностi та повалення олiгархiчного режиму, не намагався переконати украiнцiв у тому, що вони помиляються. Нi. Томас Лейл просто слухав, що кажуть на вулицях Киева.

У вереснi 2013 року люди казали рiзне.

– Пам’ятаеш Павла? Ну того, що з Одеси. Супермаркети i туризм. Так ось. На нього наiхали i почали вiджимати бiзнес. Вiн домовився про зустрiч iз Самим, дав 300 штук за органiзацiю зустрiчi, зустрiвся, вийшов, а поки iхав назад, все вже вiджали i забрали. Ось так! «Донбас порожняк не гонiт», – казав пузатий дядько в модному пивному ресторанi, звертаючись до доволi вродливоi i юноi панянки, якiй так кортiло шампанського та устриць, але дядько любив пиво i тому його коханка теж була змушена пити пиво.

– Це не люди, а бандити. Я – киянин у п’ятому поколiннi, не впiзнаю свого мiста. На що вони його перетворили?! Жах. Суцiльний жах. Приiхали зi своiх донецькiв та луганськiв. Сидiли б там, i ми б тут горя не знали. Інтелект i культура нинi не в модi. На змiну iм крокуе мiщанська вульгарщина кримiнально-пролетарського Донбасу. Згадаете моi слова! Впаде краiна з такими керманичами.

– Нормальна влада. Звичайно, не все так просто. Але президент не злий. Буде справа, – i таке теж чув Лейл.

– То ми йдемо в Європу чи все ж таки у Митний союз? Задовбали вже з цими iнтеграцiями! – казали люди, i в цьому була уся суть майбутнiх подiй.

Але чув Томас i iнше.