Диктатор

Чому? Напевно, тому, що Томас нiколи не мав того життя, яким жив великий письменник такоi ж великоi краiни.

1993 рiк

Френк Лейл п’е вiскi. Майкл С’ютi – горiлку.

– Усе ще п’еш цю гидоту? – питае Френк, коли офiцiант ставить перед ними алкоголь.

Майкл щиро смiеться.

– Ти так ненавидиш горiлку, бо вона тхне тобi Росiею? Не будь злим, Френку! В Росii нинi перiод суцiльноi демократii. Час кмiтливих цинiкiв. Нова епоха, в якiй тiльки Сполученi Штати i переможцi.

– Чи надовго?

– Назавжди.

– Не думаю.

– Повiр менi.

– Я нiкому не вiрю, Майкле. Особливо тобi.

Посмiшка зникае з обличчя С’ютi.

– Ти не можеш менi пробачити Афганiстану?

Френк робить маленький ковток вiскi, ставить склянку на стiл, кладе руки перед собою, спираеться на них i пiдводиться.

– Як можна пробачити брехню та зраду тих, кого ми самi готували до вiйни, а потiм штовхнули пiд кулi росiян?

В очах Френка мерехтить злiсть. Майкл помiчае ii. На слова Лейла вiн реагуе суцiльним спокоем.

– Вiйна – це завжди несправедливiсть.

Нам потрiбна була перемога.

– Ти знав, що вони загинуть – тi вiсiм нещасних моджахедiв, i не сказав менi анi слова.

– Тому що я розумiв, що в юностi ти перечитав Кiплiнга з Ремарком. Ти iдеалiст та романтик, Френку. А обов’язок американського солдата заперечуе iдеалiзм i романтику. Якщо ми хочемо бути першими, маемо стати жорсткими. Навiть не жорсткими, а жорстокими. Не варто плакати над кожною смертю. Науковцi провели дослiдження i виявили, що кожнi 102 секунди одна людина гине внаслiдок вiйни.

А кожнi 26 секунд хтось гине в автокатастрофi. Бiльше того, кожнi три секунди людина вмирае вiд голоду. І чим ми можемо iм допомогти? Як урятувати цей божевiльний свiт вiд смертi? Можливо, в тебе е рецепт?

– Не треба про усiх! Я про отих вiсьмох, яких ти використав як гарматне м’ясо.

– Передi мною стояло завдання, i я його виконав. Нагадаю тобi, що ми були на завданнi. Працювали на рiдну краiну. Захищали ii нацiональнi iнтереси.

– Де? В Афганiстанi?! Те саме ми з тобою робили i у В’етнамi, Панамi та на Фiлiппiнах.

А скiльки порядних i смiливих людей через нас з тобою були розстрiлянi й отримали термiни ув’язнення в Росii, Польщi, Угорщинi, Чехословаччинi? Чи ти все це забув? Бо я пам’ятаю. І знаеш, що?

– Що, Френку?

– Вони сняться менi. Приходять майже щоночi i стоять надi мною. Дивляться в очi, знаеш, з таким несамовитим осудом, що я починаю кричати, аж поки дружина не розбудить мене.

– Сходи до лiкаря.