Диктатор

– Уже був, – каже Френк i одним ковтком допивае пiвсклянки вiскi.

– Я не впiзнаю тебе, Френку. Ти ж був iншим. Зовсiм iншим. Ти нiколи не задумувався над долею агентiв. Така вже в них роль. І бiльшiсть з них знають про це, коли погоджуються працювати з нами.

– Я задумувався. Завжди думав про них. Я просто не говорив про це з тобою. І знаеш, чому я пiшов з Управлiння?

С’ютi дивиться на Френка.

– Здогадуюся.

– Чому ж?

– Ти був хибноi думки про нашу роботу. Тобi варто було йти у пастори. Чи обрати професiю вчителя.

Розвiдка i диверсiя не знають жалю, Френку. Ми народилися i живемо у великiй державi. І наш обов’язок робити усе, аби Америка такою залишалася й надалi.

– Чи такого хотiли нашi батьки-засновники?

– Не iдеалiзуй iх. Згадай, що вони робили з англiйцями та лоялiстами пiд час вiйни за незалежнiсть. Аби жити в демократii, часом доводиться втiлювати принципи тиранii.

– Демократiя не може жити поруч з тиранiею, Майкле. Вона ii повнiстю заперечуе.

С’ютi замовляе черговi порцii алкоголю.

– Ти часом не агiтував за Клiнтона?

– Знаеш, я радий, що наш шеф програв. Буш i йому подiбнi мають стати сторiнкою в iсторii. Не найкращою, до речi.

– Джордж Буш – велика людина. Патрiот Америки. А Клiнтон – демагог. Ти ж республiканець, Френку! Як ти можеш таке говорити? Згадай, скiльки вiн зробив для нас iз тобою, коли ми були нiкому не потрiбнi! Мiстер Буш дав нам професiю, спрямував у правильне русло, змусив повiрити в самих себе. Ми почали заробляти грошi, харчуватися нормальними продуктами, залицятися до гарних дiвчат…

– І вбивати людей, – робить ремарку Френк Лейл.

– Ти хотiв сказати – ворогiв.

– Нi. Я хотiв сказати саме те, що сказав.

Вони замовкають i п’ють. Грае джаз, i офiцiант приносить iм страви. Френк i Майкл починають iсти. Мовчки, кожен концентруеться на власному шматку м’яса i порцii картоплi.

Френк вагаеться. Не так вiн планував собi цю зустрiч. Вона не мала перетворюватися на розмову про них. Вiн хотiв тiльки попросити за племiнника, i все.

Тепер же його прохання видавалося Френку не зовсiм коректним та доречним.

– Навiщо ти мене покликав? – раптом питае Майкл. – Заради наших споминiв?

Не вiдводячи погляду, Френк Лейл думае, як дiяти далi. І коли вiн згадуе крик вiдчаю Томаса, коли знову бачить страх у поглядi племiнника, вiн опускае своi очi i каже:

– Я буду просити тебе про послугу.

Майкл не вiдповiдае на це. Френк пiдводить очi i дивиться на С’ютi.

– Його звати Томас. Томас Лейл.