Диктатор

Один з них Майкл С’ютi, який вiдповiдае за пiдготовку операцii «Обдумана сила»[6 - «Обдумана сила» – операцiя НАТО в Боснii та Герцеговинi, серiя повiтряних бомбардувань авiацiею НАТО позицiй боснiйських сербiв у 1995 роцi пiд час Боснiйськоi вiйни, перша значна вiйськова акцiя Пiвнiчноатлантичного альянсу на просторах колишньоi Югославii. Операцiю було розпочато 30 серпня i проведено згiдно з мандатом ООН за участю 400 лiтакiв (зокрема 222 бойових) i 5000 особового складу з 15 краiн. Офiцiйно операцiю закiнчено 20 вересня 1995 року, фактично – 15 вересня 1995 року.

]. С’ютi давно вже займаеться Югославiею. Ще з часiв Рейгана. Вiн знае, яке значення мають Балкани для його батькiвщини. Вiн розумiе, що саме тут i розгортаеться нова геополiтична вiйна. І ця вiйна мае бути переможною. Пiсля краху СРСР свiт зобов’язаний жити згiдно з канонами Pax Americana[7 - Pax Americana (латинiзацiя сучасного лiнгвiстичного термiна «Американський свiт») – стилiстичний термiн на позначення перiоду економiчноi та суспiльно-полiтичноi стабiльностi, яка склалася спочатку в Захiднiй пiвкулi, а пiсля закiнчення Другоi свiтовоi вiйни й в усьому свiтi й характеризувався полiтичним, культурним та економiчним домiнуванням США. ]. Все iнше не мае жодного значення анi для С’ютi, нi для органiзацii, яку вiн представляе.

Томас вiдводить бiнокля i пригадуе ту дивну зустрiч два роки тому, яка назавжди змiнила його життя.

Нью-Йорк.

Мангеттен.

Бродвей.

Бар при готелi.

Травень.

Нiч.

Його чавить духота й алкоголь.

Вiн давиться сльозами i заливае в себе чергову порцiю вiскi. Йому зле, i вiн занадто слабкий, аби зачавити в собi почуття, зламати власну немiчнiсть, узяти себе в залiзний кулак й розпочати шлях чоловiка. Томас все це прекрасно усвiдомлюе i лютуе. Але не на себе. Лють його поширюеться на увесь свiт. Вiн опускае голову на стiл i заплющуе очi. Вiн не помiчае, як навпроти нього сiдае чоловiк i робить знак офiцiанту, аби той пiдiйшов.

За декiлька хвилин перед чоловiком стоiть кава i лежить рахунок Лейла.

Чоловiк сплачуе рахунок i дае зрозумiти офiцiанту, що решту iз сотнi доларiв той може залишити собi. Тим часом Томас Лейл перебувае у станi дивноi абстракцii. Здаеться, що вiн назавжди вiдiрвався вiд реальностi. Його свiдомiсть знаходиться далеко вiд Нью-Йорку, там, де нема цинiчних людей, а е тiльки вiн – нiким не зрозумiлий молодий генiй.

– Годi! Вставай, хлопче! Будемо iхати звiдси, – несподiвано гарчить на нього незнайомець i дае йому добрячого стусана.