Диктатор

Сараево ще не знае, що за добу вiдбудеться жахливий теракт, а ще через двi доби сили НАТО почнуть авiацiйнi удари й артилерiйськi обстрiли. Про це знають Майкл С’ютi i Томас Лейл. Вони знають, хто стрiлятиме з мiномета, куди стрiлятиме i коли це станеться. Вони стоять на горi i дивляться на мiсто. Вони розумiють, що у вiйнi не iснуе моралi. Там е лишень одна перемога.

Томас приходить до тями i не розумiе, що трапилось.

– Руки геть вiд мене! – кричить вiн i отримуе ще одного стусана. Потому Майкл С’ютi бере його пiд руки i тягне на вихiд.

Так вiдбуваеться iхне знайомство. Їхня перша зустрiч.

Лейл думае про сербiв. В чому iх провина? Лише в тому, що вони були найбiльшою етнiчною групою, на якiй i трималася Югославiя.

– Нiчого особистого, Томасе. Це просто наша робота. Звикай до цього, – звертаеться до нього Майкл С’ютi i наказуе повертатися назад до мiста.

С’ютi йде першим. Томас за ним.

На виходi з бару iх чекае авто. Бродвей сипле у темну нiч яскравими кольорами реклам. Томас намагаеться чинити опiр, але успiх зраджуе його.

С’ютi вправно робить свою справу i впевнено тримае п’яне тiло свого нового учня. Правда, той учень ще не знае, до якоi школи його узяли.

– Журналiсти готовi? – питае Майкл С’ютi, коли вони йдуть назад, у напрямку Сараева.

– Усi як один. І журналiсти, i полiтики, i громадськi балакуни, – вiдповiдае Томас Лейл.

– До речi, завтра своерiдна рiчниця. Вiсiмдесят один рiк i два мiсяцi, як Гаврила Принцип убив ерцгерцога Франца-Фердинанда. Так що, синку, вважай, ми його послiдовники, – каже С’ютi i починае смiятися.

Томасу байдуже на той смiх. Вiн цiлком нормально ставиться до того, що його шеф трiшки не сповна розуму. Та й хто б залишався адекватним, якби пройшов стiльки вiйн та державних переворотiв, органiзатором i учасником яких був Майкл С’ютi.

В авто Томас намагаеться розгледiти обличчя незнайомця. Воно розмите, i Лейл напружуеться, аби зрозумiти, що вiдбуваеться. Голова трiшки яснiе i перше, що вiн бачить перед собою, це прямий нiс та прищуренi темнi очi.

Лоб незнайомця рiжуть глибокi зморшки. У нього коротке сиве волосся i широкi плечi. На вигляд незнайомцю десь пiд п’ятдесят рокiв.

– Це викрадення? – питае його Томас Лейл i розумiе, що йому дуже кортить пити.

Вони в’iжджають у Сараево, яке тримають в облозi серби на чолi з Радованом Караджичем та Ратко Младичем[8 - Радован Караджич (нар. у 1945 роцi) – сербський полiтик, колишнiй президент Республiки Сербськоi в Боснii.