Диктатор

Москва вже не могла повторити помилки 2004 року. І той схiдний брат, який був гiршим за лютого ворога, активно готувався до вiйни.

– Ми вiдслiдковували iхнi дii, починаючи з 2005 року. Путiн не та людина, яка пробачае образи. Але вiн не йде у чесний двобiй. Не виходить на ринг, аби боксувати. Путiн дiе iншими методами. Бiльш небезпечними. Хитрими та жорсткими. Вiн не б’е сильного або ж рiвного собi. Вiн завжди вдарить слабкого. Забере у дитини, стане за спинами жiнок i старих, а вже потiм почне стрiляти. Проте у нього завжди першим буде летiти слово, а вже потiм куля.

Побачиш, Томасе. Ще матимемо ми клопоту з Росiею, – казав своему учневi Майкл С’ютi.

І Томас вiрив вчителю. Не мiг вiн йому не вiрити, бо добре знав iсторiю тiеi дикоi краiни, якiй випало бути одвiчним суперником його батькiвщини на свiтовiй аренi.

– Що ж, – сказав собi Томас Лейл, – клопiт – значить клопiт. Звичний стан нашого буття. Спокiй робить нас дурними й ледачими. Спокiй вбивае, не дае зосередитись i аналiзувати, думати й дiяти.

Спокiйнi люди схильнi до деградацii. Менi ж судилося народитися iншим. Не таким, як усi. Не таким, аби бути пасивним спостерiгачем. Мама завжди хотiла, аби я був нормальним. А якщо й народився ненормальним? То що, менi й не жити на цьому свiтi?

Вiн часто думав, звiдки в нього ця схильнiсть до пияцтва, емоцiй, авантюризму та помилок. Вiн нiяк не мiг збагнути, чому саме вiн, а не дiти дядька Френка, якi стали доволi успiшними, проте залишалися сiрими й аморфними. В ньому ж було i чорне, i бiле.

Але нiколи у Томасi Лейлi не було цього ненависного сiрого. І коли б вiн про це не думав, в його свiдомостi виникало тiльки одне слово. Батько. Той самий батько, якого вiн нiколи не знав.

З роками вiн почав розумiти матiр. Вiн усвiдомив ii небажання вiдповiдати на питання про батька. Скорiш за все у той перiод, коли вона завагiтнiла, в неi було декiлька чоловiкiв. Саме тому вона не могла дати чесноi вiдповiдi. Перш за все самiй собi.

– Але ж вона не могла не зрозумiти, на кого я подiбний! – картав вiн матiр за ii мовчання.

І знову, перебуваючи в Украiнi, напередоднi тих подiй, що навiчно увiйшли в iсторiю як Революцiя гiдностi, Томас Лейл думав про свого батька.

Яким вiн був? Чим займався? З якоi родини походив? Якi мав хобi та iнтереси? Чи пив вiн або ж полюбляв спорт? Як врештi-решт склалася його доля пiсля того, коли вiн покинув вагiтну матiр Томаса? Та й чи взагалi втiкав вiн?..

Інодi батько приходив до Лейла у снах.