Диктатор

На початку листопада вiн змiнив квартиру i виходив з неi раз на тиждень, аби поповнити провiант. Очiкування – невiд’емна складова нав’язаноi Майклом С’ютi професii, подобалася Томасу найбiльше. Адже в хвилини спокою вiн мав змогу залишатись наодинцi зi своiми думками, поринати у тi свiти, в яких йому нiколи не жити, обирати собi шлях, яким вiн нiколи вже не пiде, кохати саме тих жiнок та уявляти iх iз собою поруч, з якими вiн нiколи не буде разом. То був прихований театр одного актора, в якому кожна романтична iсторiя, кожне комедiйне дiйство, кожна побутова сцена лилися в його серце суцiльною трагедiею.

Вiн не мав сили над своiм життям, не був господарем власноi долi, не належав самому собi, адже ось вже як двадцять рокiв за нього усе вирiшували iншi.

Спочатку, коли вiн тiльки-но вбив перших у своему життi мусульман пiд Сараевом, його бентежила думка про майбутне. З роками жертви множились, повалених урядiв ставало бiльше, розбитих доль та понiвечених життiв – тим паче. І думка про майбутне бiгла собi геть незнаними та байдужими для нього стежками, лiзла в чужi голови, аби бентежити iнших, незнайомих йому людей, завдати клопоту будь-кому, але не йому.

Томас Лейл навчився абстрагуватися вiд людського горя. Вiн зневажав чужi сльози. Так було легше рухатися уперед. Так було легше виконувати новi завдання. Так було легше не збожеволiти, не зламатися, як це свого часу зробив його рiдний дядько.

– Бiдолашний Френк. Я був упевнений у ньому навiть бiльше, нiж в собi. Життя доволi цiкава рiч.

Нiколи не знаеш, що буде за черговим перехрестям, – сказав йому якось Майкл С’ютi, а бiльше за двадцять рокiв iхнього знайомства з вуст старого агента ЦРУ не пролунало жодного слова про Френка Лейла.

Тим часом Украiна готувалася до Європи.

Дивна рiч вийшла з Вiктором Януковичем. Типове породження дикого капiталiзму, без належноi освiти, без iнтелекту, без жадоби до знань, навiть не росiйськоi, а суто радянськоi ментальностi, вело Украiну до Європи. Так думав натовп, але одиницi знали, як усе було насправдi.

Без iдеi про необхiднiсть пiдписання Угоди про асоцiацiю мiж Украiною та ЄС неможливо було запалити iскру народного гнiву.

Проте, як вiдомо, у будь-якiй революцii народний гнiв – лише зброя в руках тих, хто дивиться наперед i мае своi власнi плани на правлiння краiною. Це розумiв Томас Лейл. Це розумiв Майкл С’ютi. І це прекрасно розумiли, загалом, у Вашингтонi. Але на бiду украiнського народу таку iстину також усвiдомлювали i в Кремлi.