Диктатор

Шевцов уважно слухав тi слова i вiрив у них, адже не знав iншоi правди, анiж правди новоi iмперii, що виростала на його очах та за його безпосередньоi участi. Маленьким хлопчиком вiн усвiдомив просту iстину: життя в Радянському Союзi було набагато кращим, анiж у демократичнiй Росii 90-х рокiв.

– Тодi була держава, був народ, були цiнностi, – казав його вчитель, вiчно п’яний, але не злий Митрофан Петрович Сурiков, якого за рiк до випуску Шевцова забили ногами до смертi на станцii пiд Москвою.

Тi ж самi слова вiн чув i вiд Погодiна.

Усi вони жили ностальгiею. Ностальгiею за сильною рукою, здатною навести лад у iхньому спiльному домi, спроможною повернути людям вiру в силу своеi краiни, надихаючою на боротьбу проти ворога. Хто саме буде тим ворогом, не грало жодноi ролi, адже сильна рука завжди знайде, кого звинуватити у власних бiдах.

Командир мав iнтелiгентну зовнiшнiсть. Нiчого в ньому не видавало воiна, окрiм очей. То були розумнi й безжалiснi очi, якi бачили жахiття цього свiту. Тi очi знали, що мають робити руки, аби досягати поставлених цiлей.

Коли вiн дивився на людину, людина нiяковiла, бо була незбагненна сила в тих очах. Очах, народжених для вбивств.

– Вiктор розповiдав нам про тебе, – почув Шевцов голос командира. – Цiкавий ти хлопець, Олеже.

– Я? Та нi. Звичайний я хлопець, товаришу полковнику. Такий, як усi.

– Як усi, кажеш? – усмiхнувся вiн крiзь своi акуратнi вуса. – Подивимося на тебе у справi, тодi i скажемо свою думку.

Олег помiтив, що у командира царська звичка казати про себе в множинi.

«Побачимо», «скажемо», «приймемо рiшення» – вiн був з амбiцiями, якi вже давно шукали свого монарха. На тому етапi iхнiх пошукiв вони знайшли такого монарха у Володимирi Путiнi. Правда, за деякий час командир розчаруеться у президентовi РФ i стане називати його зрадником та слабаком.

Шевцов не мiг знати, що його новий командир, як i вiн, був у Криму. Що полковник займався органiзацiею загонiв так званоi «самооборони» для нового кримського керiвництва, яке вирiшило зрадити Украiну, аби служити Росii.

Що вiн давно знав усi плани Кремля i цiлковито пiдтримував такi плани.

– Фанатики на вiйнi – найбiльш небезпечнi люди. Але вони i найбiльш ефективнi. Це я до того, що твiй новий командир – фанатик. Справжнiй та непiдробний. У нього е в що вiрити. І в цьому полягае його земне щастя. Взагалi, Олеже, кожна справжня людина мае у щось вiрити. Без вiри не можна. Без вiри – це нi про що. Нема життя без вiри.