Диктатор

– Ну що, Олеже, будемо жити? – питае його По- годiн.

– Звiсно, шефе! – каже Шевцов i дивиться на блiде обличчя Погодiна. В його поглядi той помiчае тривогу.

– Їi таки вбили, – констатуе факт Погодiн.

Шевцов сiдае на стiлець, опускае голову i тихим голосом каже:

– Вбили…

– А знаеш, що найбiльш прикре у цьому вбивствi?

Олег пiдiймае голову i дивиться на свого керiвника.

– Що?

– А те, хлопче, що нашi колеги почали працювати з нашими вчорашнiми ворогами. Велика помилка нашого керiвництва у тому, що вони заграють з чеченцями.

Не можна iх долучати до роботи спецслужб. Спецслужби цього не люблять. І не пробачають.

Вiн закривае очi, чим дае зрозумiти своему вихованцю, що аудiенцiю закiнчено. Олег йде собi геть, так i не усвiдомивши до кiнця усього сенсу останнiх слiв Погодiна.

2014 рiк

– Чому починаються вiйни? Кому вони потрiбнi? Чого чекати усiм нам? Ось про що ми сьогоднi з вами i поговоримо, – лектор у бiлiй сорочцi окинув своiм маленьким оком аудиторiю, залишився задоволений реакцiею i вдарив долонями об невелику трибунку, за якоi вiн стояв на iмпровiзованiй сценi.

Вiн пройшов по сценi, руки заведенi за спину, плечi i голова опущенi, у ходi вiдчуваеться тривога i екзальтованiсть, але коли вiн повертаеться до аудиторii, його голос звучить харизматично. І це бере гору над усiм iншим.

Шевцов уважно слiдкував за лектором ось вже протягом трьох днiв. Вiн був потрiбний йому, бо саме для такого субчика у Олега Шевцова була робота.

Все мало статися на травневi свята. Чекати бiльше не мало жодного сенсу. Потрiбна була ескалацiя, i Росiя ii придумала. Одеса повинна була вiдiйти до Новоросii. І Олег Шевцов вiдповiдав за те, аби силовi методи принесли потрiбний результат.

Квiтневi днi, якi вiн проводив в Одесi, були насиченими й небезпечними. Колоритне мiсто на березi Чорного моря просто мусило пiддатися канонам «русской весны». Але все вийшло не так, як воно планувалося.

З кожним новим днем Олег усе глибше усвiдомлював, що це тiльки початок.

Початок чергового хаосу й жахiття, смертей, перемог i поразок. На його очах поставав новий свiт, незвичний, загадковий, манливий. Багато хто не дочекаеться його появи. Багато хто зненавидить i прокляне. Але будуть такi, якi штовхатимуть той новий порядок уперед, нав’язуватимуть його iншим, жорстоко стверджуватимуть його право на життя. Що ж стосуеться самого Шевцова, вiн просто виконував чергове завдання. Тепер у Одесi.