Диктатор

– Будинок профсоюзiв – потрiбно туди загнати народ. Мiлiцiя вiдтiснить майданiвцiв, i ми покинемо будiвлю. Але все мае виглядати спонтанно, як пропозицii вiд когось, голос iз натовпу. Ви мене зрозумiли?

– Зрозумiли. Можна одне питаннячко, шеф?

– Можна, але я тобi не шеф. Ми однодумцi з тобою, Валерiй. Запам’ятай це собi назавжди, будь ласка.

– Довго нам терпiти ще того лектора? Вiн вже усiм набрид. Його побити хотiли, я не дав.

Олег посмiхаеться i встае з крiсла. Його погляд примушував тих двох доволi мужнiх чоловiкiв тупити iхнi брехливi очi у пiдлогу.

Незважаючи на свiй молодий вiк, Олег знав, як управляти ситуацiею, в яку його заганяють обставини. А наразi вiд цих двох лiдерiв Антимайдану залежало доволi багато.

Лектора нав’язали з Москви. Вiн чийсь родич, якогось чиновника, сам полiттехнолог чи то полiтолог, кандидат якихось там наук, п’яниця i маразматик. На першому етапi вiн навiть здавався розумним. Але потiм все стало зрозумiло. Вигнати, тим бiльше образити його, Шевцов не мав права.

Погодiн просив за нього особисто. Тому лектор залишався i йому надавалася охорона та автомобiль.

– Можете записати це на мiй особистий рахунок. Батькiвщина i я будемо дуже вам за це вдячнi. А подяку свою звикли вiдплачувати доброю справою. Так що лектор залишаеться, друзi моi. І ми йдемо з вами у бiй. Тепер слухайте деталi. Уважно тiльки слухайте!

І Шевцов почав розповiдати iм деталi, але кому вони були потрiбнi, коли усе пiшло не зовсiм так, як планувалося.

Вже пiзнiше, коли Шевцов стояв навпроти Будинку профсоюзiв, а з нього стрибали донизу палаючi люди, на хвильку йому стало прикро через те, що все не вдалося. Хоча картинку для каналiв вiн зробив ефектну. І росiйськi канали почали трубити про бандерiвцiв, що спалили живих людей. А громадяни РФ вiрили цьому, жахалися, рiвень ненавистi до «хохлiв» зростав i так мiцнiшала державна машина, замiшана на релiгii i тоталiтаризмi, iмперськостi та нахабствi, силi i пiдступному обманi, який не можна було пробачати.

Вiн стояв i розумiв, що в той день, 2 травня, Росiя програла в Одесi. Одесити захистили свое право залишатися одеситами в Украiнi. І це мало значення.

«Треба забиратися звiдси. І чимскорiш», – сказав вiн собi, непримiтно вийшов з натовпу й попрямував вулицями мiста, аби заховатися у ньому, все зважити та зникнути у напрямку росiйсько-украiнського кордону, звiдки, ймовiрно, його за декiлька днiв уже направлять на Донбас.